Зовнішня політика і військова реформа Росії

Початок державної діяльності молодого царя було пов’язано з рішенням найважливішої зовнішньополітичної завдання – зміцненням південних рубежів, пошуком виходу до Чорного моря. Тут Росія як і раніше стикалася з Кримським ханством і його потужним покровителем – Османською імперією. Взяття Азова стало тимчасовим і аж ніяк не міцним успіхом Росії.
Щоб знайти нових союзників у боротьбі з турками, за кордон в 1697 р вирушило Велике посольство. Цар нарешті потрапив до Європи – адже він так багато чув про неї від мешканців Німецької слободи в Москві. Саме в ході посольства в Голландії і Англії Петро досконало опанував майстерністю корабела. Однак створити антитурецької блок не вдалося.
Незабаром на перший план вийшли нові завдання – боротьба за вихід до Балтики зі Швецією – однієї з найсильніших європейських держав того часу. Російської дипломатії супроводжувала удача – був створений Північний союз у складі Росії, Саксонії і Данії. Початок Північної війни (1700-1721) було невдалим для Росії. Але поразка під Нарвою змусило Петра приступити до більш енергійних перетворенням.

Росія стала здобувати перемоги, причини яких лежали в корінному перетворенні армії і державного апарату. На зміну стрілецьким полкам і дворянського ополчення прийшла регулярна армія. Вона комплектувалася з селян і посадських людей на основі рекрутської повинності. Кожні 20 дворів давали одного солдата. Дворяни були зобов’язані починати військову кар’єру солдатами в гвардійських полках, де потім отримували офіцерські звання. Служба для дворян також ставала довічною.
У міру затвердження Росії на берегах Балтійського моря йшло будівництво військового флоту. Його головною базою спочатку був Петербург, а потім – Кронштадт. Комплектування флоту, так само як і армії, відбувалося на основі рекрутських наборів, офіцерські кадри готувалися в спеціальних військово-морських училищах.
У 1716 р був прийнятий «Статут військовий», який визначав основи пристрою армії і обов’язки військовослужбовців. Основною тактичною одиницею в армії були складалися з батальйонів полки, вони об’єднувалися в бригади, а бригади – в дивізії. З’явився польовий (генеральний) штаб на чолі з генерал-фельдмаршалом. Було введено командування окремими родами військ. Відбулися важливі зміни в стратегії – тепер армія прагнула не тільки брати окремі фортеці противника, а й завдати йому поразки у відкритому бою. Успіх військової реформи наочно продемонструвала перемога Росії в Північній війні.

Посилання на основну публікацію