Зовнішня політика Брежнєва: Празька весна та Афганська війна

Зовнішня політика Леоніда Ілліча Брежнєва почалася з подій у Чехословаччині в 1968 році. У березні 68-го року в столиці Чехословаччини почалася так звана «Празька весна». По суті, повторилися події в Угорщині дванадцятирічної давності. Почалися масові виступи антирадянської спрямованості. Початок виступів сприяла внутрішня політика (точніше – серія реформ) генсека компартії Чехословаччини Олександра Дубчека. Сам Дубчек не висловлював відкритої антирадянської позиції, але закривав очі на масові виступи (а найімовірніше – і таємно провокував). Радянське керівництво кілька місяців намагався напоумити чеського генсека, але це ні до чого не призвело.

 

21 серпня 1968 року розпочалась операція Дунай, під час якої відбулося введення радянських військ у Чехословаччину. Серед майже півмільйона солдатів були військовослужбовці Радянського Союзу, а також Болгарії, Угорщини, Польщі та НДР. У виправдання цього вчинку (моментально, до речі, засудженого всім західним співтовариством) слід сказати, що формально політика Дубчека порушувала Варшавський договір, крім того фінансова та ідеологічна підтримка з боку західних країн була очевидна.

 

У порівнянні з подіями в Будапешті, Празька весна пройшла майже безкровно, незважаючи на те, що армії Варшавського договору протистояло до 2,5 мільйонів чеських солдатів, ополченців і «народних» активістів. Під час зіткнень союзники втратили 112 солдатів, а чехи – 108 осіб.

 

11 вересня 1968 року Дубчек був зміщений і відправлений керувати лісовим господарством в Словаччині, а на його місце посаджений лояльний Радянському Союзу Густав Гусак. Новий генеральний секретар підписав Московський протокол, за яким в країні збереглося військову присутність СРСР, але більша частина збройних сил покинула Чехословаччину.

 

Головне значення Празької весни полягало в тому, що після цієї події Захід припинив спроби вирвати якусь державу з ОВС, щоб потім розвалити цю організацію повністю.

 

1 серпня 1975 року в Гельсінкі завершився Нарада з безпеки і співробітництва в Європі, яке почалося ще в 1973 році з ініціативи Радянського Союзу і країн ОВД, як спроба досягти миру і співпраці в Європі. В ході цієї серії нарад, в якій взяли участь всього 31 держава Європи (крім Албанії), а також США і Канада (разом 33 країни), були підписані Гельсінські угоди, а також створена Організація з безпеки і співробітництва в Європі (або ОБСЄ).

 

Афганська війна.

 

Афганістан, в силу свого геополітичного розташування на стику Центральної, Східної та Південної Азії, став конфліктної територією ще в XIX столітті. На його територію тоді претендувала Британська імперія, мала намір підібратися ближче до кордонів Російської імперії. З-за постійних конфліктів і змін влади Афганістан весь цей час (а по суті – і досі залишається слаборозвиненим, позбавленим усякої промисловості державою з безграмотністю населення, досягає 90%. Останній афганський конфлікт почався ще в 1973 році, коли в ході державного перевороту до влади прийшов тиран і диктатор Мухаммед Дауд (активно підтримуваний Великобританією і здобув освіту у Франції). Цей військово-політичний криза продовжується до цього дня,- вже більше 40 років.

 

У квітні 1978 року Квітнева революція повалила диктатуру Дауда і була проголошена Демократична Республіка Афганістан, яку визнав Радянський Союз і 5 грудня підписав з новою владою договір про підтримку і співпрацю (Договір про дружбу 1978 року).

 

Проте вже в другій половині 1978 року Сполучені Штати і Великобританія почали підтримувати будь-яку опозицію в Афганістані – як радикальних моджахедів, так і консервативних ісламістів. У сусідньому Пакистані Центральне Розвідувальне Управління почало стягувати свої сили, а також розвернуло спеціальні табори для підготовки моджахедів.

 

Таким чином, в Афганістані розгорілася Громадянська війна. У березні 1979 року уряд ДРА відправило Радянському Союзу прохання про безпосередньої військової допомоги, так як сама вже не справлявся з радикальними повстанцями. СРСР допомагав матеріально, але війська не вводив. За весь 1979 рік Брежнєву надійшло більше 20-ти прохань ввести війська від Народно-демократичної партії Афганістану. Але тільки в грудні 1979-го Леонід Брежнєв прийняв рішення про військове втручання. Напередодні лідера радикалів Аміну вдалося захопити владу в столиці і вбити главу НДПА Махаммада Таракі.

 

25 грудня 1979 року було прийнято рішення про військове втручання.

 

27 грудня Радянські десантні спецпідрозділу взяли штурмом палац Аміна, в ході якого глава радикалів був убитий, як і його права рука – Якуб (який, до речі, закінчив Рязанське училище ВДВ).

 

Таким чином, в грудні 1979 року радянським військам (основні сили були введені одночасно зі штурмом палацу) вдалося запобігти захопленню влади моджахедами і ісламістами, але після цього почалася затяжна війна по всій території Афганістану. Ситуація ускладнювалася тим, що на гірничо-пустельних місцевостях моджахеди відчували себе як риба у воді, а радянським солдатам ця земля була незнайома. Така позиційна війна тривала з лютого 1980 року по квітень 1985 року.

 

Олімпійські ігри.

 

XXII літня Олімпіада пройшла в Москві з 19 липня по 3 серпня 1980 року. Близько 50-ти країн бойкотували XXII Олімпійські ігри через ситуацію в Афганістані, хоча спортсмени більшості цих країн все ж приїхали і брали участь у змаганнях не під національним, а під олімпійським прапором (у відповідь СРСР бойкотував наступну XXIII Олімпіаду в Лос-Анджелесі в 1984 році). В ході змагань було розіграно 203 комплекти медалей, встановлено 74 олімпійських рекорди, і 36 – світових. 1 місце за кількістю нагород зайняв СРСР (195 медалей, з них – 80 золотих). У першій десятці були також НДР, Болгарія, Куба, Італія, Угорщина, Румунія, Франція, Великобританія і Польща.

 

23 березня 1982 року на авіазаводі в Ташкенті на Леоніда Ілліча обрушилися ліси з людьми, і з новою травмою його здоров’я (і без того не в кращому стані) було зовсім підірвано.

 

10 листопада 1982 року генеральний секретар ЦК КПРС, за офіційною версією, помер уві сні від серцевого нападу і був урочисто похований біля Кремлівської стіни поруч зі Сталіним.

ПОДІЛИТИСЯ:

Дивіться також:
Наслідки Смути