«Золотий вік» Римської республіки

Між війнами з Карфагеном. Перемоги у війнах на Середземному морі в буквальному сенсі озолотили Римська держава. Рим багатів, стаючи найбільшим торговим центром. Якщо в давнину римляни знали в основному мідні гроші, то після перемоги над Пірром вони починають карбувати срібло, а в кінці III століття до н. е. вперше з’являється золота монета. Після Першої Пунічної війни Карфаген виплатив 3200 талантів срібла, після Другий – вже 10 тисяч. Тріумф римського полководця Емілія Павла після перемоги над Македонією тривав три дні, під час яких безперервно несли і везли на колісницях дорогоцінний зброю, твори мистецтва, величезні посудини, наповнені золотими і срібними монетами. Багато державні мужі вважали, що в новомодної розкоші таїться велика небезпека для держави. Прихильників батьківською простоти обурювали дорогі одягу з пурпура та прикраси із золота, які полюбили носити і чоловіки, і жінки в Римі, а також те, що дорогоцінні статуї богів стали тримати в будинках як меблі і предмети побуту.

Однак наступним поколінням ці часи були пам’ятні не стільки прийшли в Рим багатством, скільки згодою і світом серед громадян. Кілька десятиліть між Другої і Третьої війнами з Карфагеном здавалися щасливими в порівнянні з попередніми століттями боротьби плебеїв проти патриціїв і подальшим з 133 року до н. е. безперервними громадянськими чварами. Перед лицем спільної небезпеки римський народ зберігав єдність і злагода. Короткий період в півсотні років був названий римськими істориками «золотим віком».

Опишіть пристрій цього корабля. Чим він відрізняється від військових кораблів римлян?

Кращі люди «золотого століття». Люди цього часу вважали зразком для наслідування загартованих в боях героїв і прославилися на громадській ниві співгромадян. Прикладом доблесного римлянина служив син знатного сімейства Публій Сципіон Еміліан. Руйнівник Карфагена був завбачливим і обережним і в той же час хоробрим і рішучим полководцем. Гречність і стриманість вигідно виділяли Сципіона Еміліана серед інших знатних воєначальників. Він тримався на рівних з тими, хто був нижче за становищем і походженням, не прагнув до переваги над рівними і поступався вищим. Публій відрізнявся величезною самовладанням і волею, яку, за власним висловом, він приборкував подібно дикого коня.

Іншим знаменитим римлянином «золотого століття» був Марк Порцій Катон, являвший собою приклад сімейної чесноти. «Той, хто б’є дружину або дитину, піднімає руку на найвищу святиню», – говорив він. Катон завжди знаходив час для родини. Для підрослого сина він власноручно написав великими літерами історію Риму. Цей суворий чоловік був проти багатства і марнотратства, боровся з розкішшю. Відправляючи посаду цензора, Катон хотів заборонити щедрі бенкети і видовища, які влаштовували для народу кандидати на високі посади перед виборами. Цензор припиняв зловживання, незважаючи на особи: так, наприклад, він перекрив жолоби, по яких вода з державних водопроводів відводилася в багаті приватні будинки.

Римське суспільство «золотого століття». У середині II століття до н. е. Рим налічував близько 350 тисяч громадян. Вже до початку Пунічних воєн стерлися колишні відмінності між патриціями і плебеями. Вищий шар римлян, як і колись, становили сенатори – «кращі люди» з заможних землевласників, вже обиралися на державні посади, а також вершники, у відповідності зі своїм достатком служили в кінноті. Якщо сімейство простолюдинів багатшало і перетворювалося у власників господарства розміром в 100 га землі, тоді його нащадки могли стати вершниками. Ті, хто вже по народженню належав до сімейства всаднического рангу, ще легше могли увійти в сенаторський коло. Простолюдини були рядовими солдатами в армії. Навіть небагаті і незнатні римляни мали правом голосу по важливим для всіх громадян питань. Вони також мали земельні володіння, нехай невеликі, і хоча б кількох рабів.

Тих, хто не мав серед предків консулів, але наважувався домагатися вищих посад у державі, презирливо називали вискочками, «новими людьми». «Новими людьми» були розбагатіли плебеї і вершники, найчастіше родом не з Риму, а належали до однієї з італійських громад, що мала права римського громадянства. Якщо спадкова знати посилалася на славу предків, то «нові люди» повинні були виправдати високе положення особистими заслугами і достоїнствами.

«Маєтку римського народу». Крім повноправних римлян і неповноправних жителів італійських міст, які були звільнені від сплати важких податей Риму, під владою Риму в якості зовсім безправних данників опинилися мешканці перебували поза Італії провінцій. Ці території називали «маєтками римського народу», але управляли ними представники знаті – намісники. Вони розпоряджалися розміщеними тут військами, збирали податки і судили місцевих жителів. Намісник як би об’єднував у своєму особі всіх, хто в самому Римі виконував найрізноманітніші посади, наприклад військові та суддівські.

Деякі з намісників здійснювали правління і правосуддя справедливо; такі залишали про себе добру пам’ять і користувалися розташуванням місцевих жителів. Інші ж не тільки стежили, щоб в Рим надходила десята частина врожаю з земель провінції чи інша подати, але ще й обкладали жителів додатковими поборами на свою користь чи привласнювали цінності та майно провінціалів.

У II столітті до н. е. римські провінції розкинулися по всіх берегах Середземного моря. «Маєтку римського народу» були і в Африці, і в Азії, і в Європі.

Користуючись картою, визначте, які заморські території належали Риму в кінці II століття до н. е.
Підіб’ємо підсумки

Кілька десятиліть – період між війнами з Карфагеном, коли римський народ зберігав єдність і злагода, – увійшли в римську історію під назвою «золотий вік».

II століття до н. е. «Золотий вік» Римської республіки.

«Всі дороги ведуть до Риму». (Давньоримська приказка)

Запитання і завдання

Який час назвали «золотим віком» Римської республіки? Наскільки справедливо це поняття стосовно до жителів провінцій?
Які люди могли вважатися «кращими» в часи «золотого століття»?
Які зразки для наслідування вибирали римляни епохи розквіту: а) багатих і процвітаючих співгромадян; б) чужоземних великих правителів і воїнів; в) скромних, нечестолюбівих, відданих «спільній справі» – республіці?
Кого називали «новими людьми»?
Розкажіть про становище жителів римських провінцій і обов’язках намісників.

Посилання на основну публікацію