Західники і слов’янофіли

Проповідь теорії офіційної народності, цензурні обмеження і досить ефективна діяльність поліцейського апарату не могли перешкодити поширенню в Росії волелюбних ідей: занадто сильно утвердилися вони в той час в Європі. У царювання Миколи I формувалися нові суспільно-політичні течії, в середовищі освіченої молоді виникали різноманітні гуртки та групи. Поряд з представниками дворянської інтелігенції в них брали участь люди різних чинів і станового походження – різночинці. Члени гуртків знайомилися з передовими філософськими і політичними (ліберальними і соціалістичними) теоріями, распространившимися в Європі.
У центрі дискусій представників інтелігенції перебував питання про шляхи розвитку Вітчизни. Намітилися дві точки зору. Західники (літератори А. И. Герцен, В. Г. Бєлінський, історики Т. Н. Грановський, С. М. Соловйов, К. Д. Кавелін та ін.) Вважали, що Росія повинна вступити на європейський, єдино можливий для цивілізованої країни шлях. Необхідно, вважали вони, наздогнати Захід, утворивши з ним одну загальнолюдську культурну сім’ю. Рух в «західному напрямку» неминуче мало призвести, на думку західників, до заміни підневільного, кріпосної праці вільним, перетворенню самодержавного державного устрою в конституційне. Вони вважали, що основне завдання «освіченого меншини» – готувати російське суспільство до думки про необхідність перетворень і впливати відповідним чином на владу.
Опонентами західників виступали слов’янофіли (А. С. Хомяков, І. В. Киреевский, брати К. С. та І. С. Аксакова та ін.), Відстоювали ідею самобутності історичного шляху Росії. Вони намагалися запропонувати особливий шлях реформування країни – не за зразком західної парламентської монархії, а по шляху російської «соборності», коли самодержець, не втрачаючи прерогатив своєї влади, буде «радитися» з народом. Виступаючи за відродження вітчизняних культурних традицій, слов’янофіли закликали інтелігенцію звернутися до вивчення рідної історії, російської мови, народних звичаїв. Вони вважали, що для Росії, споконвічними ідейними засадами якої є православна віра і пов’язані з нею принципи внутрішньої правди і духовної свободи, не годяться ні західні принципи конституційної монархії, ні соціалістичні ідеї. Політичним ідеалом слов’янофілів була патріархальна монархія, яка спирається на добровільну підтримку народу.
І західники, і слов’янофіли щиро дбали за Росію. При всіх розбіжностях представники обох течій сходилися в негативному ставленні до кріпосного права, до бюрократичного, поліцейському строю. Всі вони в очах уряду були «неблагонадійними».

Посилання на основну публікацію