Єресі – історія

Друга половина XV – перша половина XVI століття – час гострих релігійних суперечок на Русі, поширення різних єресей. Більшість єресей йшло з Новгорода. Це мало свої пояснення. Новгород був центром міжнародної торгівлі, місцем зустрічей людей різних вір і навчань. Новгородці відрізнялися незалежною поведінкою, любов’ю до свободи. Заняття торгівлею і ремеслом сприяли виробленню у людей таких якостей, як самостійність, допитливість, ініціативність. Крім того, новгородські церковники були тісно пов’язані з мирським життям. Адже, як ми пам’ятаємо, новгородський митрополит був обранцем віча, вершив не тільки духовні, але й мирські справи.

Згадайте, як надходили з єретиками в середньовічній Європі.

Перші єресі з’являються на Русі ще в XIV столітті. Новгородський диякон Короп, колишній стригольник (цирульник), виступив проти взяття єпископами плати (мзди) за присвячення в духовний сан. Цю плату він називав симонією, т. Е. Хабарництвом. Стригольники відкидали церковні обряди, засуджували звеличення духовенства. Вони порівнювали поведінку духовенства до вимог Священного Писання і різко критикували їх за будь-який відступ. Ухиляючись від церковних обрядів, вони відроджували старі язичницькі ритуали та подання: поклонялися землі, обожнювали небо.

У 70-х роках XV століття Новгороді з’явилася нова єресь. Її послідовники отримали назву жидівство, так як вони використовували Старий Завіт і твори іудейських авторів. Першими проповідниками єретичного вчення були люди з почту литовського князя, що приїжджав в Новгород. Вони справили велике враження на місцевих священиків. Деякі з них взяли погляди єретиків. Один час жидівство протегував Іван III. Широке поширення єресь отримала серед московської аристократії. Навіть московський митрополит підозрювався у співчутті до єретичному вченню.

Жидівство стверджували, що Христос був тільки пророком, а не Сином Божим. Вони заперечували Святу Трійцю; виступали проти поклоніння іконам і хрестів, розглядаючи це як пережиток язичницького ідолопоклонства. Вони стверджували, що відмолювати гріхи потрібно чистими помислами та добрими справами, і тому зведення храмів вважали марним заняттям. Особливій критиці єретики піддавали ченців, доводячи, що спосіб життя, який вони ведуть, не є богоугодною справою, і тому ченцям абсолютно невідома істинна віра.

До жидівство єретикам православне духовенство поставилося непримиренно. Адже вони не лише виступали проти Російської церкви, але і боролися за зміну православних основ всієї російського життя, намагалися привнести і затвердити на Русі західноєвропейські порядки. Церковний собор 1490, на якому був присутній Іван III, визнав винними в єресі деяких новгородських священиків. Вони позбавлені сану і відлучені від церкви. Керівників кинули у в’язницю, де вони утримувалися у важких умовах. У Новгороді єретиків обрядили в блазеньські наряди і, посадивши на коней лицем до хвоста, возили по всьому місту. На берестяних загострених шапках, що прикрашали їхні голови, красувався напис: «Се є сатаніни воїнство». Потім шапки були спалені прямо на головах засуджених.

А в 1504 році церковний собор засудив і московських і новгородських єретиків на смерть. Іван III підтримав це рішення, звелівши «всіх вогню предати, у всіх мови ізрезиваті та іншими стратами казнити».

Посилання на основну публікацію