Хрестоносці на Сході

Один з ватажків хрестоносців був обраний королем Єрусалиму. Правителі трьох інших держав, утворених хрестоносцями на захоплених землях, принесли йому васальну клятву. У державах хрестоносців панували феодальні порядки, перенесені ними з країн Західної Європи. Барони, васали государів, в свою чергу були сеньйорами для лицарів.

Держави хрестоносців в XI-XII ст.

Панування хрестоносців на Сході не могло бути міцним. По-перше, разом з феодальними відносинами сюди неминуче переносилися феодальна роздробленість і усобиці. По-друге, зручних для обробки земель тут було небагато, отже, число феодов і лицарів, готових за них боротися, теж було обмежено. По-третє, підкорені місцеві жителі залишалися мусульманами і піддавалися жорстокому гнобленню. Поки сарацини – так називали мусульман в Європі – воювали з християнами порізно, ті ще могли чинити опір, але варто було мусульманам об’єднатися – і сили ставали нерівними.

Важливу роль в історії Хрестових походів зіграли духовно-лицарські ордени.

Лицарі замість молитви і праці повинні були зі зброєю в руках боротися за віру. Члени ордена підпорядковувалися тільки татові і своїм керівникам, на чолі яких стояв Великий магістр.

Найдавнішим був орден госпітальєрів. Ще до Хрестових походів виник госпіталь Святого Іоанна (звідси друга назва ордена – іоаннйти). Пізніше ті, хто спочатку доглядав за пораненими, стали самі воювати з невірними. Коли мусульмани відвоювали Палестину, орден перебрався на острів Родос. На початку XVI століття Родос був захоплений турками, і монахи-лицарі знайшли притулок на Мальті (звідси ще одна назва ордена – Мальтійська).

Другий орден відомий як орден тамплієрів (від французького слова «тампль» – храм). Перша резиденція ордена розташовувалася там, де колись стояв храм Соломона. По всьому християнському світу отримували тамплієри щедрі пожалування, і з часом в їх руках скупчилися нечувані багатства, якими вони вміли розпорядитися, не гидуючи і лихварством.

Третій великий орден об’єднував в основному німецьких лицарів, тому його часто називали Німецьким або Тевтонським орденом. Для боротьби з язичниками-пруссами цей орден незабаром перебрався в Прибалтику, де створив власну державу.

Духовно-лицарські ордени зіграли чималу роль у захисті Святої землі, але змінити результат боротьби їм було не під силу.

Посилання на основну публікацію