Хозарський каганат і Волзька Булгарія

Перше тюркське держава – Хозарський каганат – виникло на території Східної Європи в середині VII ст. (Давньотюркський титул «каганат» прирівнювався до імператорського.) Спочатку ця держава, що була спадкоємицею Західно-Тюркського каганату, займала прикаспійську частина Північного Кавказу і пониззя Волги. У період своєї найбільшої могутності (VIII-IX ст.) Влада Хазарії поширювалася на Подонье, Приазов’ї та Криму. Їй також платили данину і деякі слов’янські племена, в першу чергу – східні слов’яни, які проживали на території майбутнього Російської держави.
Саме хазари відіграли певну роль у становленні нової європейської держави. Вони почали розселятися на північних берегах Чорного моря і в степах між Доном і Дніпром приблизно тоді ж, коли почалося розселення слов’ян на Руській рівнині – в VII ст. Однак хазари не були схожі ні на що передували, ні на що пішли за ними азіатські орди, що панували в південноросійських степах. Незабаром хазари стали переходити з кочового на осілий, мирний спосіб життя. У них були свої міста, де вони зимували, а у VIII ст. серед них оселилися прийшли з Закавказзя євреї та араби. Єврейське вплив тут було так сильно, що незабаром династія хозарських наганів зі своїм двором прийняла іудейство. Розкинувшись на привільних степах по берегах Волги і Дону, вони заснували свою державу. Їх столиця Ітіль, що знаходилася в низов’ях Волги, скоро стала величезним різномовним торжищем, де поруч мирно уживалися магометани та євреї, християни і язичники.
Разом з волзькими булгарами хазари стали посередниками живого торгового обміну, що зав’язався між балтійським Північчю і арабським Сходом. У VIII ст. хазари підкорили племена східних слов’ян-полян, сіверян, в’ятичів. Стародавня літопис зазначила враження, зроблене хозарами на підкорених ними дніпровських слов’ян: враження народу невоінственний і нежестокого, м’якого. Повість временних літ розповідає легенду про те, як хазари почали брати данину з полян.
Сказали їм хазари, підкоривши їх: «Платіть нам данину!» Подумали галявині і дали «від диму» (з кожної хати) по мечу. І понесли цю данину хозари князеві своєму і старійшинам і сказали: «Ось відшукали ми данину нову». Ті запитали: «Де?» – «У лісі на горах по річці Дніпро». – «А що вам дали?» Ті показали мечі. І сказали старійшини хозарські: «Не добра ця данина, князь; ми дошукалися її зброєю одностороннім, шаблями, а у цих зброя двосічна, меч; вони будуть брати данину з нас та інших країн ». Так і трапилося: володіють хозарами руські і до цього дня.
Суть цієї притчі в тому, що Хозарська ярмо не було для дніпровських слов’ян ні важким, ні страшним. Навпаки, позбавивши східних слов’ян зовнішньої незалежності, воно принесло їм великі економічні вигоди. Так, для дніпрян, слухняних і сумлінних данників хазар, були відкриті для торгівлі все степові річкові дороги, які вели до каспійських і чорноморських ринків. Під заступництвом хазар по цих річках пішла жвава торгівля з Наддніпрянщини. Російські купці возили товари з віддалених країв землі своєї в грецькі міста; ті ж купці по Дону і Волзі спускалися до хазарської столиці, виходили в Каспійське море, пропливали до його південно-східних берегів і навіть на верблюдах привозили свої товари в Багдад. Так що до пори до часу сусідство східних слов’ян з Хозарський каганат приносило їм не стільки неприємності, скільки відчутну економічну вигоду.
Однак і самому Хазарському каганату доводилося несолодко: він постійно відчував відчутних ударів з боку азіатських кочівників. Зрештою монголо-татарська навала остаточно підірвало колишню могутність цього тюркського держави.
Іншим тюркським державою в Східній Європі стала Волзька (або Волзько-Камська) Булгарія. Її заснували пішли з Приазов’я під натиском хозар болгарські племена, інша їх частина переселилася в пониззя Дунаю, де ними було утворено древнеболгарского царство, а самі вони потім розчинилися серед слов’янських племен, що населяли до болгар ці місця. Основою господарства волзьких булгар було орне землеробство. У містах – торговельних центрах на східноєвропейських річкових шляхах (Волга, Кама, Ока) – процвітали ремісничі виробництва. Перший час Волзька Булгарія платила данину Хазарському каганату, але після його падіння знайшла повну самостійність. У 922 р державною релігією Волзької Булгарії став іслам.
Нащадками булгар сьогодні вважають себе живуть в Поволжі чуваші і казанські татари.
В кінці 20-х рр. XV в. в Середньому Поволжі і на Камі, де колись знаходилася Волзька Булгарія, на престолі в Сараї закріпився онук Тохтамиша Улу-Мухаммед. У 1438 він створив нове ханство зі столицею в Казані. Казанське ханство населяли тюрки – нащадки булгар, а також ординці, що почали селитися тут ще в XIII в. Вони і склали ядро ​​«поволзьких татар». Тут жили і фінноугорскіе народи – мордва, марійці, удмурти. Головним заняттям жителів Казанського ханства стало землеробство, а також розведення худоби, полювання, рибальство. Столиця держави, Казань, з часом стала одним з основних осередків ісламської культури в Східній Європі. У 1439 р хан Улу-Мухаммед вирушив у похід на Москву. Тоді ж казанське військо захопило Нижній Новгород. Однак цього разу московське військо відстояло своє місто. Але хан на цьому не заспокоївся і в 1445 організував новий похід на столицю Російської держави. На цей раз в битві неподалік від Суздаля їм вдалося здобути перемогу, більше того – взяти в полон князя Василя II, так що російським довелося потім викуповувати невдалого князя з неволі.
До середини XVI ст. Казанське ханство займало досить велику територію в Середньому Поволжі, на якій, крім татар, проживало ще безліч народів: тюркомовні чуваші і башкири, а також ряд фінноязичних народностей. Як татари, так і підпорядковані їм народи платили казанському хану дань. Крім того, татари постійно погрожували Московської держави, з яким вони перебували в постійній військовій ворожнечі. Так, казанці вели слов’ян в рабство, встановили свій контроль над Волжським торговим шляхом і народами Поволжя.
В кінці XV ст. Москва, скориставшись тим, що Казанське ханство стало слабшати, дуже хотіла посадити на ханський престол свого ставленика. З іншого боку, кримські хани хотіли закріпити цей престол за представниками роду Гіреїв. Але Русь все-таки домоглася свого, випередивши кримських татар: після походу на Казань в 1552 р московського війська і кривавого, жорстокого штурму Казань впала. І хоча опір волзьких татар тривало ще близько 6-ти років, його осередки були поступово пригнічені. Казанське ханство, яке зуміло проіснувати 120 років, увійшло до складу Російської держави. Знаходилися під його владою народи тепер були зобов’язані платити данину російському царю, а казанська знати з часом поповнила ряди російської аристократичної верхівки.

Посилання на основну публікацію