Встановлення фашистського режиму в Італії

Італія була однією з держав, що здобули перемогу в Першій світовій війні. Однак невдачі командування в ході бойових дій і провали італійської дипломатії в період мирного врегулювання призвели до того, що ця країна не отримала майже нічого з обіцяного їй Антантою. Ображене національну гідність стало основою для широкого розповсюдження ідеї створення «Великої Італії» – спадкоємиці Стародавнього Риму.
Після закінчення війни економічне становище країни було важким. На тлі економічних проблем росло масовий рух трудящих, дрібних міських власників, селян. Люди вимагали справедливості, багато хто вважав шляхом до її досягнення обмеження великої власності. У всіх бідах звинувачували уряд лібералів, яке не змогло домогтися від Антанти поступок і допустило погіршення економічного становища. Всі великим впливом в Італії стали користуватися ліві – соціалісти та комуністи. Під їх керівництвом відбувалися масові страйки, робочі захоплювали заводи і фабрики.
Одночасно набирало силу новий рух – фашизм, засноване в 1919 р колишнім соціалістом Б. Муссоліні. Воно стало масовим, об’єднавши у своїх лавах багатьох незадоволених існуючими порядками. До Муссоліні долучилася дрібна міська буржуазія, селяни і навіть робітники. Фашисти перейняли у лівих вимога справедливості, але, на відміну від соціалістів, обіцяли захищати права власників. Вирішити всі проблеми вони пропонували шляхом встановлення диктатури. Фашисти проповідували культ сильної особистості. Для здійснення своїх цілей вони створювали збройні загони «чорносорочечників», розправлялися з противниками Муссоліні.
Приходу фашистів до влади сприяла панувала в суспільстві обстановка невпевненості, а також нездатність уряду впоратися з гострими проблемами в економіці та політиці. У 1922 р прихильники Муссоліні здійснили «похід на Рим», названий пізніше «фашистської революцією». Демонстрація сили настільки вразила правлячі кола країни, що Муссоліні було запропоновано очолити уряд. Так, із зовнішнім дотриманням усіх демократичних процедур, до влади прийшла сама антидемократична сила – фашизм. Незабаром фашисти розпочали ліквідацію демократії в Італії. У середині 20-х рр. була заборонена діяльність опозиційних партій, ліквідована свобода слова, покаранню піддавалися всі, хто виступав з критикою фашизму. Муссоліні зумів домогтися обмежень повноважень парламенту, який заважав його диктаторським планам, і фактично став одноосібним правителем. Почалася чистка державного апарату від «антинаціональних елементів». За «державні» злочину була введена смертна кара.
Прийшовши до влади, фашисти стали активно втручатися в економіку. Відповідно до прийнятої в Італії Хартії праці профспілки замінялися корпораціями, об’єднували представників держави, робітників і підприємців по галузях виробництва. Ці організації повинні були не тільки керувати економікою, а й згладжувати протиріччя між підприємцями і пролетаріатом. Ідеологи фашизму стверджували, що створення корпорацій веде до ліквідації класових відмінностей і класової боротьби в суспільстві. На їхню думку, на зміну класовому антагонізму повинно було прийти єдність народу. Держава не тільки взяло на себе регламентацію трудових відносин, воно прагнуло регулювати і господарську діяльність. Була монополізована банківська система, промисловість поставлена ​​під контроль держави. На всіх найважливіших постах в політиці та економіці знаходилися тільки члени фашистської партії. У той же час фашисти не ставили питання про націоналізацію підприємств, визнаючи право приватної власності.

...
ПОДІЛИТИСЯ:

Дивіться також:
Штати США