Встановлення фашистських режимів у країнах Європи

 Перша світова війна, сама по собі стала безпрецедентним соціальним потрясінням для народів Європи, виступила в ролі каталізатора численних соціальних конфліктів. Нестабільність воєнних часів, важкі економічні наслідки війни, відсутність у більшості країн загальнонаціонального компромісу щодо стратегії повоєнного розвитку, зіткнення політичних сил, докорінно різняться принципами і програмами – всі ці явища змусили багатьох європейців зробити вибір на користь сильної влади із самими широкими повноваженнями на шкоду правам і свободам окремих громадян. 1920-30-ті рр. стали часом встановлення авторитарних і тоталітарних режимів у багатьох європейських країнах.

 Цей час став періодом розквіту фашистських партій, в основі ідеології яких лежали консервативні цінності, яскраво виражений націоналізм, мілітаризм, антикомунізм, ідея повної переваги національних і суспільних інтересів над приватними, прагнення до соціальної справедливості.

 Події

 1922 р. в Італії Національна фашистська партія, очолювана Беніто Муссоліні, проводить марш на Рим (марш на Рим) з вимогами передачі влади фашистам. У результаті король Віктор-Еммануїл II, вимушений поступитися тиску, призначає Муссоліні прем’єр-міністром. Після цього в країні поступово встановився тоталітарний режим, у рамках якого були скасовані парламентські вибори, заборонені всі партії, крім фашистської, опозиція зазнала переслідувань і насильства. Італія також почала проводити агресивну зовнішню політику, завоювавши в 1930-ті роки Ефіопію і Албанію.

 1926 р. в Португалії військові за підтримки консервативно налаштованої частини суспільства проводять державний переворот, кінцевим підсумком якого стало встановлення авторитарного політичного режиму під назвою Нова держава, що мав яскраво виражені фашистські риси. З 1932 по 1968 рік на чолі країни стояв Антоніу ді Олівейра Салазар («Нова держава» професора Салазара).

 1933 р. до влади в Німеччині приходить Націонал-соціалістична німецька робітнича партія (НСДАП) на чолі з Адольфом Гітлером. НСДАП, яка мала в 1920-ті роки на своєму рахунку невдалу спробу військового перевороту (Пивний путч 1923 року), лічені відсотки електоральної підтримки, у роки світової економічної кризи завоювала масову підтримку німців. Цьому серед іншого сприяли розчарування німців у владі, не можуть перемогти кризу, вдала пропагандистська гра НСДАП на почутті ураженої національної гордості після Версальського миру, відсутність в Німеччині тривалої демократичної традиції. Після приходу до влади нацисти розгорнули репресії щодо політичних опонентів (в першу чергу комуністів) і цивільного населення (у першу чергу євреїв), а також стали проводити агресивну зовнішню політику. У Німеччині був встановлений тоталітарний режим (програма НСДАП).

 1934 р. у Франції фашистські партії роблять спробу штурму Бурбонського палацу, який служив місцем засідань Національної Асамблеї. Уряд змушений подати у відставку. Популярності фашистських партій у Франції багато в чому сприяв приклад Італії та Німеччині, де фашисти прийшли до влади і досягли певних економічних успіхів. Тим не менше, на парламентських виборах 1936 року перемогу здобув Народний фронт, який представляв собою широку коаліцію комуністичних, соціалістичних і антифашистських політичних сил. Фашистські партії потрапили під заборону.

 1936 р. – початок громадянської війни в Іспанії. Після того, як перемогу на парламентських виборах з мінімальною перевагою бере близький за складом французькому Народний фронт, консервативно налаштована частина військової верхівки на чолі з генералом Франсиско Франко робить спробу перевороту, що вилилася в громадянську війну. У 1939 році війна закінчується перемогою Франка. Єдиною легальною партією в країні стає фашистська Іспанська Фаланга. В Іспанії встановлюється диктатура Франко, проіснувала аж до його смерті в 1975 році.

 Висновок

 Причини популярності фашистських партій

  1. • Багато жителів Європи були розчаровані в ідеї парламентаризму і демократії, так як існуючі політичні системи часто виявлялися не в змозі вирішити державні проблеми (наприклад, в період світової економічної кризи), а сильна влада розглядалася як альтернатива багатопартійної системи, в рамках якої відсутність політичного консенсусу між різними силами призводить до постійних криз і перешкоджає стабільному розвитку.
  2. • Багато з європейських країн не мали тривалих демократичних традицій, тому значна частина їх жителів не прагнула захищати демократичні цінності і була готова надати усю повноту влади одній політичній силі.
  3. • Фашистські партії вправно будували свою риторику навколо почуття національної гордості, захисту традиційних цінностей і т. д.

 Конспект

 По закінченні Першої світової війни, Італія не отримала обіцяних їй Антантою територій. Фактично, Італія була країною-переможницею, але практично була позбавлена всіх привілеїв при підписанні мирного договору.

 

Багато італійців, бачачи це зрада, не могли миритися з таким станом речей. Індустріальна база, що розвивалася завдяки війні, не змогла швидко перебудуватися на мирний ритм роботи і незабаром прийшла в занепад. Два мільйони людей опинилися безробітними.

 

На хвилі загального невдоволення, в політичному житті Італії виникає і набирає популярність нова партія фашистів під проводом Беніто Муссоліні (Рис. 1). Партія виступала за згуртування навколо одного вождя, дуче – всіх верств італійського суспільства. Для процвітання Італії необхідно було розширювати, в тому числі і військовим шляхом, колоніальні території, пригнічувати інші народи і викачувати з них все, що тільки можна. Прихильниками Муссоліні були повернулися з фронту, солдати, робітники, службовці та ін., які об’єднувались у спілки (мод).

 

Для забезпечення своєї безпеки фашисти стали створювати так звані загони «чорносорочечників» – бойовиків, головним чином, молоді та фронтовиків. Для досягнення своїх цілей, Муссоліні відкрито наказував бити своїх політичних супротивників, відкрито застосовувати силу.

 

У жовтні 1922 року Муссоліні на чолі тисяч «чорносорочечників» рушив на Рим, щоб взяти владу. Щоб уникнути громадянської війни, король Італії Віктор Еммануїл зробив Муссоліні прем’єр-міністром. Побачивши перші значні успіхи фашистського режиму, італійці проголосували за Муссоліні на виборах до парламенту Італії, тим самим офіційно давши владу в руки майбутнього диктатора. Муссоліні встановив в Італії режим одноосібної влади – диктатури. Будь-яке інакомислення придушувалося. Всі службовці, державні чиновники та ін. повинні були бути фашистами. Він розпустив профспілкові організації, замінивши їх корпораціями, і винищив практично всіх політичних опонентів.

 

Схожі процеси відбувалися і в Німеччині. У 1923 році в Мюнхені, прихильники молодого політика – Адольфа Гітлера, влаштували т. н. «Пивний путч» (Рис. 2). Члени створеної в 1920 році Німецької націонал-соціалістичної робітничої партії (НСДАП), розпалені алкоголем і промовами свого вождя (фюрера), кинулися влаштовувати переворот, захоплюючи державні установи, але були розігнані поліцією. Гітлер був укладений у в’язницю, але незабаром був випущений, оскільки користувався підтримкою, в тому числі, і людей з влади.

 

ПОДІЛИТИСЯ:

Дивіться також:
Історія Білорусі коротко