Внутрішнє становище у воюючих країнах

Початок війни зустріли у всіх країнах, що брали участь в ній, з ентузіазмом. Повсюди лунали патріотичні заклики і погрози на адресу супротивників. Тисячі добровольців стікалися до призовних пунктах. Вулиці рясніли афішами патріотичного характеру, що закликали вступити в сутичку з ворогом. Навіть соціалісти, які оголошували себе противниками воєн, підтримали військові зусилля своїх урядів. Був забутий заклик до пролетарської солідарності. Соціалісти країн Антанти і Центральних держав опинилися по різні боки барикад, II Інтернаціонал припинив своє існування. На цьому тлі самотньо виглядала позиція більшовиків, які виступили з гаслом поразки власного уряду у війні і перетворення імперіалістичної війни в громадянську.
Спочатку кожна з воюючих сторін розраховувала на швидку перемогу. У ході Першої світової війни вперше були широко застосовані багато нові види озброєнь. Однак їх використання не привело до швидкого завершення війни, смертоносна техніка лише збільшувала кількість жертв. Всі ресурси воюючих держав прямували на досягнення перемоги. Мільйони людей були мобілізовані в армію. На промислових підприємствах чоловіків замінили жінки та підлітки. Воювати пішли не тільки кадрові військові, але і мирні громадяни, на навчання яких військовій справі часто не вистачало часу – погано підготовлені поповнення ставали «гарматним м’ясом».

Війна принесла лиха мирному населенню прикордонних та окупованих областей, що піддавалися обстрілу, бомбардуванням і грабежам. Військові дії призвели до зростання економічних труднощів – інфляції, підвищення цін, зниження рівня життя населення. Особливо важко доводилося жителям Центральних держав, відрізаних від джерел сировини. Німеччина першою з воюючих держав ввела карткову систему розподілу товарів першої необхідності.
Мілітаризація економіки приводила до зосередження важелів управління нею в руках держави, тісно співпрацював з приватними підприємцями. Так було, наприклад, у Німеччині. Держава брало участь у керівництві промисловістю, регламентувало випуск продукції і виробничий процес у всіх галузях. Це дозволяло німцям домагатися зростання військової промисловості, але врешті-решт перенапруження сил, брак кадрів, сировини і продовольства зробили свою справу: німецька економіка не витримала випробування війною.
Росія в економічному відношенні виявилася погано підготовленою до війни. Тільки на 1917 р завдяки діяльності «Особливої ​​наради з оборони» і військово-промислових комітетів, які об’єднували підприємців, профспілки і чиновників, вдалося налагодити постачання армії всім необхідним. Росія, разом з Німеччиною, втратила більше всіх солдатів. Значні території на заході країни, де розташовувалися важливі промислові центри, були зайняті ворогом. Непомірні витрати на війну викликали розлад фінансової системи. Наприкінці 1916 р в містах виникли незвичні для Росії перебої з хлібом.

У воюючих країнах загострювалися соціальні конфлікти, росли антивоєнні настрої. У Росії активізували свою діяльність ліві партії, ширилося страйковий рух робітників. Виникло протистояння між імператором і Державною думою: незважаючи на бездарні дії багатьох міністрів, Микола II відмовлявся допустити до формування уряду «народних представників». В опозиції до царя виявилися не тільки ліві і кадети, а й октябристи – колишня опора монархії. У Думі сформувався опозиційний Прогресивний блок. У лютому – березні 1917 р під натиском нової революції монархія впала.

Посилання на основну публікацію