Візантійські історики

Вже в початковий період розвитку візантійської культури виділилися дві основні форми історичних творів: 1) «історії», що зображували хід подій на порівняно невеликих відрізках часу і звертали увагу на особливо яскраві події та особистості; 2) хроніки — систематичне (але не систематизоване) короткий виклад подій світової історії «від Адама».

Найбільш відомими історичними творами ранньої Візантії стали «Хроніка» Євсевія Кесарійського (IV ст.), основоположника жанру західноєвропейської середньовічної хроніки, і «Історія воєн Юстиніана з персами, вандалами і готами» Прокопія Кесарійського (VI ст.).

У VII — VIII ст. у візантійській історичній літературі переважали анонімні монастирські хроніки, розраховані на широкі грамотні верстви населення, і авторські хроніки, призначені для більш вузької аудиторії і прагнули подолати стереотип: «Коротка історія після царювання Маврикія» Никифора (кінець VIII — початок IX ст.), відома в Західній Європі під назвою «Бревиарий».

У IX — XI ст. ромеїв починає цікавити більш повний опис перипетій поточної життя. Йдучи їм назустріч, автори відкидають за непотрібністю біблійний фон і зосереджують всю увагу на більш компактних і близьких їм за часу періодах історії країни, що відроджує напівзабутий з VI ст. сам жанр «історій». Найбільш яскравим твором у цьому жанрі стала «Історія в 10 книгах» Льва Диякона (992), що описує війни Візантії у 959 — 975 рр. Жанр хроніки представлений «Оглядом історії» Івана Скіліца, що охоплює період 811 — 1057 рр.

Самим значним історичним твором не тільки даного періоду, але і всієї візантійської історіографії по праву вважається «Хронограф» Михайла Пселла (1077), продолжившая праця Лева Диякона і поклала початок формуванню нового для Візантії історичного жанру мемуаристики. Творам, написаним в цьому ключі, було притаманне обмеження оповідання невеликим відрізком часу або концентрація автора на одній особистості. Яскравим зразком нового жанру стало детальне (в 15 книгах) опис правління Олексія Комніна, що вийшло з-під пера його старшої дочки Анни, — «Алексиада» ( XII ст.).

У пізній Візантії на тлі разворачивавшихся дискусій про можливу унії з католиками на перше місце в історичних творах виходять богословсько-полемічні сюжети — «Ромейська історія» Никифора Григора, описує в основному церковну боротьбу 1203 — 1359 рр Події 1298 — 1463 рр., загибель Візантійської імперії і піднесення Османської імперії докладно описані Лаоником Халкокондилом (помер близько 1490 р.) в його «Історії».

Loading..

ПОДІЛИТИСЯ: