Війна за незалежність США: причини і наслідки

Війну за незалежність (1775-1783) в Америці прийнято вважати революцією або, як її ще називають, Американською революційною війною, яка переслідувала дві мети:

  • здобути національну незалежність;
  • знищити перешкоди, що заважали розвитку американського капіталізму.

Головним питанням було питання про землю. Необхідно було знищити елементи феодалізму в сільському господарстві, дати населенню вільний доступ до західних земель, знищити систему плантаційного рабства. Територіально революційні дії відбувалися на Східному узбережжі США, в Центральній Америці, на Східному узбережжі та в центральній частині Канади.

Передісторія війни

Англія на території американських колоній проводила грабіжницьку політику. Так, цінна сировина, хутро і бавовна, вивозилися купцями і підприємцями, а в обмін ввозилася готова продукція.

У колоніях були введені заборони на відкриття підприємств, на виробництво тканин, виготовлення залізних виробів, не можна було торгувати з сусідніми країнами.

Англійський король видав указ про заборону переселення колоністів на Захід в 1763 році.

Ця міра завдала величезної шкоди плантаторам, оскільки плантації на виснажених землях давали менший урожай, відповідно зменшувався прибуток.

Дрібні орендарі, в свою чергу, не могли піти на Захід і облаштувати фермерські господарства. Останньою краплею в низці таких «драконівських» правил став «Акт про гербовий збір», введений в 1765 році Англійським урядом. Несправедливість гербового збору по відношенню до американців полягала в тому, що за послугу отримання прав нотаріуса в Англії треба було заплатити 2 долари, а в Америці – 10 доларів.

По-друге, введення даного податку було вигідно тільки Англії. Якщо колишні податки були складні, але хоча б йшли на розвиток інфраструктури Америки, то гербовий збір поповнював виключно англійську скарбницю.

Війна за незалежність у США

Наступною обставиною було те, що американці не мали свого представника в парламенті Англії і не могли брати участь в обговоренні доцільності запровадження тих чи інших податків. Коли стали стягувати податок навіть з газет, обурилися вже і власники газет. Завдяки губернатору Колонії Род-Айленда Стівену Хопкінсу і юристу Джеймсу Отісу в законодавчих зборах затвердили протести проти цих двох законів.

У Нью-Йорку на «Конгресі проти штемпельного збору» у 1765 році була прийнята Декларація прав колоній.

У кожній з колоній з’явилися реакційно налаштовані групи «Сини свободи», які спалювали хати та опудала англійських посадових осіб. В числі засновників «Синів свободи» був і другий президент Америки Джон Адамс. Всі ці події призвели до того, що в 1766 році «гербовий збір» був скасований. Але при цьому англійський парламент залишав за собою право продовжувати вводити нові закони і постанови.

«Патріоти» і «Лоялісти»

Події ці поділили неоднорідне населення колоністів на дві групи: «Патріоти» – прихильники незалежності і «Лоялісти» – противники незалежності Америки. У число патріотів входили, в основному, фермери, дрібні торговці і ковалі, які жили в Нью-Йорку, Пенсільванії і Віргінії, а також плантатори Віргінії і Південної Кароліни.

В ряди «Лоялістів» входили великі торговці портових міст – Бостона, Чарльстона, Нью-Йорка, торговці хутром і представники адміністрації. «Лоялісти» не приймали ідею повстання і вважали опір англійської влади зрадою. Вони розуміли, що при сформованих обставинах революція була неминучою, не бачили в ній прагматичних заходів проти колонізаторів. Вони передбачали хаос, владу натовпу і тиранію. Групи не ділилися за соціальною ознакою, там були і бідні, і багаті.

У число «Лоялістів» входили іммігранти з числа шотландських поселенців.

Після війни на території тринадцяти колоній залишилося близько п’ятисот тисяч лоялістів, 78 тисяч бігли в Канаду, Британію, Флориду і Вест-Індію.

Бостонське чаювання

В Бостонській гавані була проведена акція протесту американських колоністів. Вона отримала в історії назву «Бостонське чаювання». 10 травня 1773 року був прийнятий «Чайний закон», який відновив повне повернення мит Ост-Індської компанії за імпорт чаю в Англії. Це дозволило продавати чай не через аукціон, а призначеному території вантажоодержувачу за комісійні, що здешевило вартість чаю. Організатори протесту боялися, що Ост-Індській компанії дістанеться державна монополія на торгівлю чаєм, а пізніше вона пошириться й на інші товари.

16 грудня 1773 року колоністами був знищений вантаж чаю, який належав англійській Ост-Індській компанії. Подібну дію було спричинено двома факторами: можливою державною монополізацією торгівлі і питанням про утиск прав в Парламенті країни представників колоністів. Бостонське чаювання стало причиною політичної кризи.

Перший Континентальний Конгрес

5 вересня 1774 р. у Філадельфії, в Карпентас-Холі відбувся з’їзд депутатів від 12 американських колоній Великобританії. Основним питанням для обговорення були висунуті закони, прийняті англійським урядом, які обмежують самостійний розвиток колоністів. В ході засідань було вирішено домагатися для колоній великих свобод, в тому числі, самоврядування. Як результат, була видана «Декларація прав і скарг», основними статтями якого стала заява про права американських колоній на власність, свободу і життя. У ній також висловлювався протест проти митної політики Англії.

Результатом Континентального конгресу було рішення про оголошення торгового бойкоту англійським представництвам.

З 1 грудня 1774 року було заборонено продаж американських товарів англійцям і закуп англійських товарів американцями. Таким чином, грамотне політичне протистояння призвело до того, що у 1775 році знизилася кількість імпортованих товарів на 97% по відношенню до 1774 року. Другий Континентальний конгрес був призначений на 10 травня 1775 року.

Хід війни

Війна почалася 17 квітня 1775 року, коли британський загін у кількості 700 чоловік виступив з метою захоплення керівників американських колоністів, а також захоплення зброї противника. Але загін потрапив у засідку. Через деякий час Конгрес подав петицію короля Англії Георга Третього про захист від свавілля британських властей, в той же час оголосив мобілізацію ополчення, яке очолив Джордж Вашингтон.

  • У 1776 році Георг направив флот для придушення повстання. В результаті повернув собі Нью-Йорк. Депутати колоній у відповідь прийняли 4 липня (День Незалежності) 1776 року-Декларацію незалежності. Перший раз на битві під Саратогою американці здобули перемогу.
  • 6 лютого 1778 року Франція уклала союз з сепаратистами. Великобританія у відповідь на ці дії оголосила війну Франції. Іспанія об’єдналася з Францією і Американськими сепаратистами.
  • 1778-1779 роки війни ознаменувалися перемогою британця Клінтона над сепаратистами в Джорджії і Південній Кароліні.
  • 1780 рік – маркіз Рошамбо відволік Клінтона битвою біля Нью-Йорка.
  • 1780-1781 – новий британський генерал Корнуолліс успішно діяв в Північній Кароліні, але його війська ізмотувались партизанською війною. Тому він змушений був відступити в Вірджинію.
  • 1781 рік – об’єднані американо-французькі війська, відрізавши 5 вересня армію Корнуолліса у Йорктауна у Вірджинії, змусили капітулювати девятитисячну британську армію 19 жовтня.
  • З кінця 1781 і весь 1782 рік відбувались морські битви.
  • 20 червня 1783 року відбувся завершальний бій у Куддапора.

Підсумки війни

Одним з головних підсумків війни слід вважати визнання Великобританією 3 вересня 1783 року незалежності Америки. Великобританія сіла за стіл переговорів у Парижі. У період ведення воєнних дій США отримали підтримку з боку Франції, Іспанії, Голландії, а також Росії. Незалежний американський уряд передав Флориду Іспанії, відмовився від прав на західний берег Міссісіпі на користь Франції і визнав права Великобританії на Канаду. Підтримка американських сепаратистів-республіканців обернулася для Франції власною революцією, в якій активну участь взяли ветерани – «американці».

Війна за незалежність знищила всі перешкоди в розвитку промисловості і торгівлі, відкрила простір вільної конкуренції всередині країни, ініціативи, активності, підприємливості в економічному житті.

Значним досягненням боротьби за незалежність був «Білль про права». У ньому надавалося право громадян на свободу слова, зібрань та вибору релігії, недоторканність особи і житла. Але багато бідняків, негрів, індіанців, в їх числі і жінки виборчого права не отримали.

ПОДІЛИТИСЯ: