Війна в Косово

Конфлікт в Косово (деякі джерела використовують термін «війна») – це збройне повстання прихильників відділення албанських територій від Союзної Республіки Югославія. Конфлікт почався в лютому 1998 року з ініціативи албанців в Косово і Метохії і завершився десять років по тому в 2008 р, коли албанські сепаратисти офіційно оголосили про незалежність вищеназваних земель.

Витоки конфлікту в Косово

Косовський конфлікт спалахнув на релігійному грунті: албанці-мусульмани і серби-християни з давніх-давен жили в Косово бік обіч, але це не зменшувало взаємної неприязні. Після Другої світової війни Косово приєднали до Югославії, не беручи до уваги думку більшості населення. У 1974 р край отримав статус автономного, але албанці вважають це півзаходом. Після смерті І. Тіто вони розгорнули масштабну кампанію з вимогами незалежності. У відповідь на це влада в Белграді внесли зміни в Конституцію і ліквідували законні підстави для автономії Косово.

Прихильники незалежності партія «Демократична ліга» на чолі з І. Руговой створили власний уряд і відмовилися підкорятися уряду Югославії. Централізована влада відповіла арештами учасників протестів. Все це призвело до створення в 1996 р збройної за рахунок Албанії Армії визволення Косова (АВК), і розв’язанню конфлікту, який зі змінною інтенсивністю триватиме більше десяти років.

Хронологія військових дій в Косово

війна в Косово фотоТочкой відліку війни в Косово прийнято вважати 28 лютого 1998, коли АОК офіційно оголосили, що починають війну за незалежність краю. Першою мішенню бойовиків АОК стали югославські поліцейські. Після кількох таких нападів армія центральної влади атакувала кілька населених пунктів поруч з Дреніци (в самому центрі Косово). В результаті були вбиті приблизно 80 чоловік з числа місцевого населення, близько чверті з них склали жінки і діти. Цей кричущий акт насильства мав великий міжнародний резонанс.

До осені того ж 1998 р число жертв серед населення Косово досягло 1000 чоловік, з краю почався відтік біженців всіх національностей і віросповідань. Конфлікт переростав в інтернаціональний – країни-учасники НАТО робили спроби умовляння Белграда з метою припинення війни. У вересні 1998 р пішла резолюція від Ради Безпеки ООН із закликом до припинення вогню.

Вже на наступний день після прийняття резолюції в збройних силах НАТО було розпочато планування бомбардувань Югославії, як крайні заходи залякування уряду в Белграді. 15 жовтня 1998 р офіційний Белград уклав перемир’я з албанськими сепаратистами в Косово, і з 25 жовтня вогонь припинили. Однак акти насильства проти місцевого населення не припинилися, а початку 1999 р відкриті військові дії поновилися в повній мірі.

В кінці січня 1999 р у міжнародних сил під егідою НАТО з’явився привід втрутитися в косовський конфлікт – кривавий інцидент в Рачаке, коли югославські військові розстріляли 45 осіб з місцевого населення, звинувативши в пособництві сепаратистам. У лютому 1999 р на французькій землі (в замку Рамбуйє близько Парижа) пройшли переговори між обома сторонами конфлікту за участю представників США і Росії, але ніяких конструктивних результатів досягти не вдалося.

В ході зустрічі західні країни лобіювали затвердження автономного статусу Косово і негайне виведення сербських військ з краю. Росія підтримувала позицію Белграда – територіальну цілісність країни в установлених межах. Сербська сторона не могла погодитися з ультиматумом, для них це фактично означало поразку у війні і втрату частини території. Белград відмовився від перемир’я на таких умовах, і вже в березні військово-повітряні сили НАТО почали бомбардування сербської території. Вона завершилася лише в червні, після того як С. Мілошевич погодився вивести військові формування з території Косово.

11 червня на спірних землях був введений протекторат «Міжнародних миротворчих сил», в Косово увійшли війська від НАТО і Росії. До середини місяця вдалося домогтися домовленості з албанськими бойовиками про припинення вогню, але дрібні сутички не припинилися, число поранених і загиблих з обох сторін постійно зростала. У листопаді 2001 р І. Ругова за результатами виборів серед албанського населення Косово був обраний президентом і офіційно оголосив про незалежність краю в якості суверенної держави.

Природно, Югославія не визнала його дії законними, а конфлікт продовжував тліти, забираючи життя людей. У жовтні 2003 р, піддавшись умовлянням ООН і Євросоюзу, представники Югославії і Косово знову сіли за стіл переговорів. Зустріч пройшла у Відні, результат не приніс позитивних змін. Завершенням Косівського конфлікту можна вважати 17 лютого 2008 р коли влада краю в односторонньому порядку оголосили про незалежність Косово і Метохії від Сербії.

 

...
ПОДІЛИТИСЯ: