Відділення ремесла від сільського господарства

У раннє Середньовіччя в більшій частині Європи клімат був вологим і теплим. Пізніше, в результаті поступового похолодання, він став менш сприятливим для землеробства. Прогодуватися на колишніх посівних площах було вже неможливо. Хлібороби змушені були розорювати пустки, викорчовувати ліс, осушувати болота. Процес введення в сільськогосподарський оборот нових посівних площ отримав назву внутрішньої колонізації.
У Європі відбувався поступовий перехід до трехполью. Рілля ділилася на три поля: одне – ярова – засівали весною, інше – озиме – восени, третє було під паром – «відпочивало». Кожен сезон ділянки змінювалися. Такий спосіб землеробства давав більш високі врожаї, ніж двопілля або подсека. Повсюдно став застосовуватися важкий колісний плуг, який був набагато продуктивніше колишнього, легкого плуга. Завдяки успіхам у сільському господарстві в Європі починаючи з XI ст. спостерігався повільний, але неухильний ріст населення.

У раннє Середньовіччя люди поєднували заняття ремеслом і землеробством. Селянин сам виготовляв необхідні в господарстві начиння і знаряддя праці. Успіхи в розвитку сільського господарства призвели до появи у хліборобів надлишків продуктів. Продавши їх, селянин купував речі, які не міг зробити сам: тонкостінну гончарний посуд, шкіряні чоботи, красиву тканину або майстерно виготовлений дверний замок. Потреби в якісній ремісничої продукції зросли. Тепер реміснику вже не було необхідності займатися землеробством: свій будинок він перетворював в майстерню і жив в основному за рахунок продажу виробів. Таким чином, завдяки успіхам у розвитку землеробства ремесло поступово відокремлювалося від сільського господарства.
Ремісники приділяли багато уваги вдосконаленню своєї майстерності, застосуванню нових пристосувань. Найважливішим технічним досягненням стало винахід верхнебойного водяного колеса. У силу того що вода падала на колесо зверху, воно оберталося швидше, ніж ніжнебойное. Його можна було поставити не так на головному руслі річки, а на відвідному рукаві або струмку – поруч із шахтою або майстерні ремісника. За допомогою системи зубчастих шестерень круговий рух колеса передавалося на відповідні механізми: шахтопідйомника, молоти, дробили руду, хутра, нагнітають повітря в плавильну піч. За добу домна давала до 1,5 т чавуну. Завдяки розвитку гончарних промислів керамічний посуд в будинках городян витісняла дерев’яну. Випал гончарних виробів проводився в спеціальній гончарної печі, що дозволяла довести температуру до 900 градусів. На зміну вертикальному ткацького верстата прийшов горизонтальний, що дозволяв проводити значно більше продукції.
Нова техніка застосовувалася насамперед у гірничій справі і в металургії. Найважливішими районами видобутку і виробництва заліза були австрійські землі, південна Німеччина та Чехія. Найбільшою популярністю в Європі користувалися зброярі Мілана, Толедо і южногерманских міст. Основними центрами текстильного виробництва були міста Північної Італії, Фландрії і Південної Франції. Суднобудування розвивалося, насамперед, в портових містах Португалії, Англії, Нідерландів та Північної Німеччини.

Посилання на основну публікацію