Умови виникнення і сенс філософії софістів

Вільне дослідження і його практичні застосування проводилися головним чином під прапором двох нових наук риторики і софістики. Філософія софістів була тимчасовим явищем і зникла; перший існує ще й понині. Назва риторики не потребує пояснення; під софістикою розуміють особливе філософське напрям, пануюче в V столітті і преследовавшее переважно практичні цілі.

Спочатку у обох наук було багато спільного. Ритори і софісти стверджували, що теоретичне навчання може робити людину придатним до практичного життя і притому краще, ніж простий практичний навик. Це допускаємо і ми, люди нового часу, але в іншому сенсі: ми маємо тут на увазі вивчення спеціальності. Навпаки, ритори і послідовники філософії софістів вважали, що головна справа – відомі загальні правила, до яких можна потім пристебнути зокрема. Зерно істини полягає в красивих словах і грунтується на розумних думках.

У народу ці ідеї мали великий успіх, оскільки вселяли йому впевненість, що вивчення цих правил може зробити кожну людину придатним для всякого практичного справи. Народ до цього прагнув і, природно, цінував людей, в цьому йому допомагали. Всього грубіше висловив це філософ-софіст Гіппий, який стверджував, що він вміє не тільки керувати державами, а й бути корисним самому собі у всякому положенні.

На доказ цього він запевняв в Олімпії, ніби сам зробив усе, що на ньому було: сукня, взуття, прикраси. Нову істину він, отже, сповіщав як шарлатан, але основна ідея і у нього не була позбавлена ​​відомого величі; це була думка, що для людини немає нічого недоступного, і не тільки для людства взагалі, а й для кожної особи в особливості, – якщо тільки хорошим навчанням викликати назовні криються в кожному сили. Філософія софістів малювала, таким чином, в перспективі торжество особистості, і це звичайно повинне було залучати до неї публіку.

Посилання на основну публікацію