Лише король і знатні феодали могли дозволити собі зведення кам’яної твердині – замку. Прості лицарі мешкали в укріплених будинках свого маєтку.
Замок намагалися будувати у вигідному для оборони місці – на височини або посередині озера, а якщо природних перешкод не було – рили глибокий рів і наповнювали його водою. Через рів перекидався підйомний міст, який вів до оббитих залізом потужним дубовим воріт і кованої металевої решітці. У разі небезпеки міст піднімався на ланцюгах. За ровом височіли могутні укріплення. Навпаки головною кріпосної стіни розташовувалася інша, більш висока, а за нею, в центрі замку, – донжон. Він поділявся перекриттями на кілька поверхів, потрапити на які можна було теж тільки по спеціальних сходах, які в разі небезпеки прибиралися через люки в стелях. Житло феодала розміщувалося на третьому поверсі, а на першому розташовувався колодязь, склад продовольства і зброї і темниця, де феодал тримав своїх бранців. На випадок захоплення донжона в стіну вежі була вмонтована гвинтові сходи, по якій лицар з сім’єю спускався в підземний хід і залишав замок, відправляючись за допомогою до вірних васалам.
Підведемо підсумки
Лицарське стан займало панівне становище в середньовічному суспільстві і було організовано у вигляді феодальної драбини. Своїм головним заняттям феодали вважали війну, що знайшло відображення в їх світогляді та способі життя.