«Тетчерізм» і спроба відродження величі Британії

Не менш значущі наслідки мала «консервативна хвиля» і для Великобританії. Тут вона асоціюється з ім’ям Маргарет Тетчер, яка в лютому 1975 стала лідером англійських консерваторів.
Маргарет Хільда ​​Робертс народилася 13 жовтня 1925 в Грантемі (графство Лінкольшір). Один її дід був шевцем, інший – кондуктором на залізниці. Батько Альфред Робертс володів бакалійної крамницею. Сім’я жила досить скромно. При будинку не було звичайного для британських сімей садка, вже не кажучи про ванні і гарячій воді. Виховувалася Маргарет в суворій релігійної обстановці. Вона старанно вчилася в школі і ще підлітком проявляла схильність до відстоювання своїх поглядів у дискусіях. Після закінчення школи вона вступила в Оксфорд, що саме по собі було вельми престижно, і вибрала для себе спеціалізацію з хімії.
Перші кроки в політиці вона зробила ще в 1925 р, взявши участь у парламентських виборах, правда тоді не вдало. Період з 1951 по 1959 р вона присвятила особистому житті, вийшовши заміж за Деніса Тетчера, власника фірми з виробництва фарб і шпалер, і народивши близнюків Марка і Керол. У 1958 р вона, все таки, обирається кандидатом в окрузі Финчли (північний Лондон) і стає членом парламенту від консервативної партії. До початку 70-х рр. вона вже один з натхненників партії, а в 1975 р займає пост лідера консерваторів. За чотири роки вона зміцнює свої позиції в партії, об’єднавши навколо себе відданих їй і її ідеям людей, і пропонує британцям розгорнуту програму реорганізації економіки країни.
Дійсно, вона очолила партію якраз в той момент, коли в країні розгорілася найбільша за всю післявоєнну історію економічну кризу. Уряд р Вільсона прибувало в розгубленості.
Падіння виробництва і зростання безробіття супроводжувалися прогресуючої інфляцією. До цього додався паливно-енергетична криза. Заходи, вжиті урядом (обмеження зростання зарплати, підвищення податків на споживчі товари, скорочення витрат на соціальні цілі, отримання позик у МВФ) дещо стабілізували ситуацію, але не вирішили проблеми майбутнього розвитку країни.
У березня 1976 несподівано подав у відставку прем’єр-міністр Вільсон. Його наступником став Джеймс Каллаген. Загальний курс уряду лейбористів не змінився. Вони поступово втрачали підтримку в суспільстві.
На цьому тлі розгорталася структурна та ідеологічна перебудова консервативної партії. Вона дозволила їм здобути перемогу на муніципальних виборах 1977, що зміцнило їх позиції в боротьбі за владу. До цього часу вже були сформульовані нові ідейно-економічні орієнтири їх програми, що включали себе:
– Скорочення державного регулювання економікою;
– Перебудову бюрократичного апарату;
– Забезпечення динаміки економічного розвитку на основі приватної ініціативи;
– Розвиток конкуренції;
– Зниження податкового тягаря.
Характерною особливістю неоконсервативної програми були ідеї відродження «єдиної нації» і забезпечення суспільної злагоди. Тетчерівські неоконсерватизм спирався на сучасну економічну теорію, основу якої складали розробки американських економістів з Чиказької школи монетаризму Мілтона Фрідмана. Правда сама Тетчер рідко вживала термін «монетаризм», воліючи йому такий вислів, як «демократія власників».
Повністю переступити до реалізації своїх програмних установок консерватори змогли після перемоги на парламентських виборів 1979 Вони отримали майже 44% голосів виборців і сформували свій уряд пост прем’єр-міністра в якому зайняла їхній лідер Маргарет Тетчер.
Уряд Тетчер взяло енергійний старт і з перших місяців початок активно здійснювати політику монетаризму, рішуче відкинувши концепцію Кейна. Тетчер заявила, що держава не повинна втручатися в управління економікою і покликане виконувати лише найзагальніші функції. Вона переконана у дієвості «повної свободи» приватної ініціативи. Тетчер і її сподвижники виходили з необхідності відродження соціальної активності та відповідальності особистості, пріоритету інтересів конкретної людини, яка бореться за поліпшення свого життя, а не сподівається на допомогу держави.
«Ми всі робітники, – заявляла Тетчер – Кожен робітник повинен бути власником, а кожен власник повинен бути працівником, які отримують заробітну плату». Таке було її кредо.
В якості головної мети Тетчер також проголосила боротьбу з інфляцією за рахунок скорочення грошової маси і вибудовування взаємозалежності національного доходу і маси грошей. За рахунок цього вдалося скоротити рівень інфляції в 3 рази.
У центрі уваги також виявилися питання:
– Регулювання валютно-фінансової сфери;
– Політика в галузі ціноутворення;
– Податково-кредитна політика.
Зовнішня політика Тетчер також відрізнялася високою агресивністю. Була зроблена ставка на форсований нарощування збройних сил країни. При Тетчер ще більший розвиток отримали «особливі» стосунки з США. Великобританія сверхактивно підтримувала практично всі зовнішньополітичні починання Р. Рейгана. Не випадково американський президент вибрав саме Лондон в якості місця, де він закликав Захід до організації «хрестового походу» проти «імперії зла».
М. Тетчер всіляко культивувала імперські амбіції в масовій свідомості англійців. Кульмінацією стала англо-аргентинська війна 1982 через Фолклендських островів. До цього часу Тетчер досягла піку своєї популярності, що дозволило консерваторам безбоязно провести позачергові вибори в парламент (червень 1983), які принесли їм великий успіх і парламентську більшість.
Використовуючи сприятливий момент, уряд Тетчер початок активний наступ на права профспілок. Одночасно Лондон оголосив про посилювання політики щодо Північної Ірландії. Саме ці радикальні заходи закріпили за Маргарет Тетчер прізвисько «залізної леді». Здавалося, вона бачить мету і не боїться нічого.
Підсумки були вражаючими:
– До середини 80-х рр. економіка країни вступила у фазу підйому, щорічне зростання становило в середньому 4%;
– Помітно збільшилася продуктивність праці;
– Активно йшло впровадження новітніх технологій;
– Росла конкурентоспроможність англійських товарів на світових ринках;
– Збільшився приплив інвестицій;
– Підвищився рівень життя більшості англійців.
Опитування громадської думки показували, що майже три чверті англійців схвалювали проведену Тетчер політику.
Відштовхуючись від цих чинників М. Тетчер вирішила піти на оголошення улітку 1987 р дострокових парламентських виборів. Однак не дивлячись на перемогу консерваторів, вона не була настільки значна, на яку розраховували консерватори. Лейбористам вдалося утримати свої позиції.
Після виборів Тетчер продовжила колишній курс і до кінця 80-х рр. досягла ще більш значних результатів по зміцненню становища Великобританії в системі світового господарства.
Однак, разом з безумовними успіхами неоконсервативної програми, ситуація на рубежі 80-90-х рр. була аж ніяк не такою безхмарною, як це могло здатися.
У країні посилилася соціальна поляризація, безробіття досягло безпрецедентних після війни розмірів, зростала кількість знедолених, особливо в середовищі молоді, колись процвітаючі міста опинилися в стані глибокої соціальної депресії.
У самій партії з’явилися розбіжності, багато визнавали, що успіхи економіки куплені ціною занадто великих жертв і поневірянь. Разом з тим з’явилося нове покоління консерваторів, готувати оскаржити у М. Тетчер її лідерство в партії. Країна і партія втомилися від 10-річного правління «залізної леді».
Тетчер відчувала охолодження настроїв у суспільстві. Восени 1990 року їй довелося відстоювати своє лідерство в жорсткій внутрішньопартійній боротьбі. І хоча вона перемогла в першому турі, домогтися переважної переваги голосів не зуміла. Не чекаючи результату другого туру голосування, М. Тетчер оголосила про відхід з поста прем’єра.

Посилання на основну публікацію