Територія і населення Візантії

Прямою спадкоємицею Римської імперії стала Візантійська (Східна Римська) імперія, що проіснувала більше 1000 років. Їй вдалося відбити вторгнення варварів у V-VII ст. і ще протягом кількох століть залишатися найсильнішою християнською державою, яку сучасники називали державою ромеїв (римлян). Прийняте в наші дні найменування Візантія з’явилося тільки наприкінці XV в. Воно походить від назви грецької колонії Візантії, на місці якої в 330 р римський імператор Костянтин I заклав свою нову столицю – Константинополь.
Візантійська імперія розташовувалася в східній частині Середземномор’я і в період максимального розширення меж в VI ст. включала землі на трьох континентах – в Європі, Азії та Африці.
Середземноморський клімат сприяв розвитку землеробства і скотарства. На території імперії добували залізо, мідь, олово, срібло, золото та інші корисні копалини. Імперія протягом тривалого часу могла забезпечувати себе всім необхідним. Візантія розташовувалася на перехресті найважливіших торгових шляхів, найзнаменитішим з яких був Великий шовковий шлях, що простягнувся від Константинополя до загадкового Китаю на 11 тис. Км. Шлях пахощів пролягав через Аравію і порти Червоного моря і Перської затоки до Індії, Цейлону і островам Південно-Східної Азії. Із Скандинавії через Східну Європу до Візантії вів шлях «із варяг у греки».

Візантійська імперія перевершувала інші християнські країни за чисельністю населення, досягав у раннє Середньовіччя 35 млн чоловік. Основну частину підданих імператора становили греки і ті, хто говорив грецькою мовою і прийняв еллінську культуру. Крім того, на великій території проживали слов’яни, сирійці, єгиптяни, вірмени, грузини, араби, євреї.

Посилання на основну публікацію