Східна війна 1853-1856 і крах Віденської системи

В 50-і рр. загострилося східне питання, під яким розумілося становище Османської імперії та визвольний рух пригноблених нею народів. Причини цього лежали в боротьбі європейських держав за панування на Близькому Сході та на Балканах, особливо в протоках Босфор і Дарданелли. Англія і Франція, з одного боку, і Росія — з іншого, прагнули посилити свій вплив на Туреччину.

Одним з численних приводів розпалювання військового конфлікту послужила суперечка католиків і православних ключі від християнських церков в Єрусалимі, пов’язаних з євангельськими переказами. З XVII ст. вони перебували в руках православного духовенства. Французький уряд, прагнучи підірвати вплив Росії у володіннях Туреччини, зажадало повернути ключі католикам. Турецький султан вирішив питання про «святих місцях» в їх користь, що змусило Миколи I віддати наказ російським військам зайняти Дунайські князівства. У відповідь на це Туреччина оголосила в жовтні 1853 р. війну Росії. На боці Туреччини виступили Англія і Франція. Пруссія і Австрія зайняли нейтральну позицію. По суті, Росію не підтримали держави Віденської системи, проводячи ворожу по відношенню до неї політику.

У листопаді 1853 р. російська ескадра під командуванням адмірала П. С. Нахімова знищила турецький флот у Синопській бухті. У відповідь на це Англія і Франція ввели в Чорне море об’єднану ескадру з новітніх суден під приводом захисту турецької морської торгівлі і портів, а потім висадили в Криму спільні англо-франко-турецькі війська, до яких пізніше приєдналися війська Сардинського королівства. 11 місяців героїчно захищали Севастополь російські солдати і офіцери, але змушені були залишити його. Війна закінчилася поразкою Росії. За Паризьким миром, підписаним в березні 1856 р., Росії заборонялося мати військовий флот і зміцнення на Чорному морі. Підсумки війни означали кінець співробітництва Англії, Росії, Австрії і Пруссії в рамках Віденської системи і зменшення впливу Росії на європейську політику.

Посилання на основну публікацію