Сусіди Римської імперії

Римська імперія була наймогутнішою державою давнину. Встановивши свою владу над Середземномор’ям, римляни попрямували вглиб Європи і Азії, проте зіткнулися з серйозним опором і були змушені відступити. Які народи змогли протистояти Риму? Які держави так і не стали провінціями Риму? Про це ви дізнаєтеся на нашому сьогоднішньому занятті.

 

Передісторія

 

До моменту встановлення імперії в Стародавньому Римі (27 рік до н. е..) кордони цієї держави простяглися від Британії на півночі Єгипту на півдні Іберійського півострова на заході і до території сучасного Іраку на сході. Майже на шість століть (до моменту своєї загибелі) імперія практично повністю припинила експансію на сусідні території і перейшла до режиму оборони своїх кордонів.

 

Парфія

 

Східний сусід Риму – могутнє Парфянське царство, правителі якого оголосили себе спадкоємцями стародавньої імперії Ахменидов, на довгий час стало головним військовим і політичним суперником Риму.

 

Парфія була потужною державою з розвиненою економікою і армією, її територію від Індії до Сирії населяло безліч народів, а численні сатрапії і провінції були багаті й родючі.

 

Ще до утворення імперії римські полководці неодноразово робили спроби захопити багату і процвітаючу Парфію, але всі такі спроби були невдалими. Нарешті, в 20 році до нашої ери імператор Август домігся укладення миру зі східним сусідом, протистояння між двома державами перейшло в «холодну» стадію.

 

Германці

 

Інші сусіди імперії – германські племена, які жили біля північних кордонів, були куди більш войовничі і набагато менше розвинуті, ніж парфяни.

 

Германці знаходилися ще на родоплеменном рівні розвитку свого суспільства, вони займалися полюванням, землеробством, збиранням і, звичайно ж, війною. Регулярні набіги на території римських провінцій змусили імператорів побудувати лінію оборонних споруд – лімес. А 9 рік до н. е. запам’ятався імперії як одне з найбільших військових поразок: битва в Тевтобургському лісі забрала життя трьох солдатів легіонів.

 

Хоча варто сказати, що деякі племена активно співпрацювали з Римом: торгували і несли військову службу, комусь навіть вдавалося отримати заповітне римське громадянство.

 

Кельти

 

Кельтські племена, що населяли Шотландію та Ірландію, також активно контактували з Римською імперією. Подібна взаємодія носило як мирний, так і агресивний характер. Про наявність останнього свідчить збережена донині стіна Адріана, стала умовною межею між Англією (колись римською провінцією Британія) та Шотландією.

 

Конспект

 

Східним сусідом Риму було могутнє Парфянське царство (рис. 1), що виникло в 250 р. до н. е. Римляни не раз намагалися захопити його землі. Полководець Красс і значна частина його армії загинули. Тисячі легіонерів звідали тяготи парфянського полону. У 20 р. до н.е. Імператор Август домігся встановлення миру з Парфією.

 

На північний схід від Риму розташовувалися землі германців. У 9 р. до н. е. римські легіонери переправилися через річку Рейн. Вони підпорядкували жили там племена, яких римляни називали варварами (чужинці, що говорять на незрозумілій римлян мовою). Вождь германського племені херусков Арминий (рис. 2) очолив повстання проти римлян. В Тевтобургському лісі були повністю знищені три легіону, а командував ними полководець Публій Квінтілій Вар покінчив життя самогубством. Серпень, дізнавшись про страшну біду, прийшов у відчай. «Вар, поверни легіони!» – вигукував він. Щороку день поразки відзначався в Римі як день жалоби.

 

Германці стали найнебезпечнішими ворогами імперії. Про їх спосіб життя ми довідаємося з творів римських авторів. Основними заняттями германських племен були хліборобство і скотарство. Худобу виконував функцію грошей. Мешкаючи серед лісів, повних дичини, германці багато полювали. Важливим заняттям були військові набіги на сусідів, насамперед на римлян. Найважливіші питання життя германських племен вирішувало Народні Збори (Тінг), що складалося з чоловіків-воїнів. Збори схвальними вигуками і брязкотом зброї обирали вождя – військового ватажка. На Зборах судили за тяжкі злочини.

 

Жили германці у довгих будинках, половину яких займав хлів. У германців були раби, що перебували на становищі молодших членів сім’ї.

 

Як і багато народів, германці були язичниками. Вони обожнювали явища природи. Донар – бог грози (рис. 3) – був одним з головних богів. Германці вірили, що він мчиться по небу в голосно стукати колісниці і кидає свій важкий молот, щоб пролунали гуркіт грому.

 

Одним з найзагадковіших германських племен були кельти, зайняли територію британських островів.

 

Схід германців жили предки слов’янських народів. Римляни називали їх венедами. Так як слов’яни жили далеко від кордонів Римської імперії, римляни недостатньо добре знали їх життя. Відомості римських письменників уривчасті. Більше інформації дають археологічні розкопки. Слов’яни жили серед лісів в землянках і хатах. Займались землеробством, розведенням худоби і ремеслами. Предки слов’ян поклонялися силам і стихій природи: бога сонця, бога грози і багатьом іншим. У перші століття нашої ери слов’янські племена, розселяючись на південь, впритул наблизилися до кордонів Римської імперії.

Посилання на основну публікацію