Суперництво на Далекому Сході в кінці 19 початку 20 століття

У 1894 р, коли обстановка в Європі заспокоїлася, різко загострилася ситуація на Далекому Сході. Цей регіон перетворився на поле міжнародного суперництва з часів «відкриття» Китаю, і рік від року ця боротьба набувала все більш гострий характер. Її особливістю було те, що крім європейських держав в боротьбі за Китай брали участь США і перша велика держава Азії – Японія. Саме в ній бачили свого ймовірного союзника англійці, ще зберігали в Європі прихильність принципу «блискучої ізоляції». У липні 1894 р британська дипломатія виступила з ініціативою перегляду нерівноправних договорів, нав’язаних Японії західними державами.

Японо-китайська війна 1894-1895 років

У тому ж місяці Японія розв’язала війну проти Китаю, в результаті якої ситуація на Далекому Сході змінилася найрадикальнішим чином. Японія, яка вийшла з війни переможницею, перетворилася в сильну державу, здатну нарівні із західними державами змагатися за китайський ринок. Китай, навпаки, остаточно перетворився на безсилу жертву закордонної політики. Японо-китайська війна 1894-1895 рр. завершилася мирним договором в Симоносеки, за умовами якого Японія отримувала Тайвань і переважання в Кореї, а також Ляодунський півострів в Південній Маньчжурії з фортецею Порт-Артур. На вимогу Росії, підтриманому Німеччиною і Францією, які побоювалися надмірного посилення Японії, останній довелося відмовитися від Ляодуна. З цього моменту почалося загострення російсько-японських відносин. У нараставшем конфлікті Японію підтримали Великобританія і США, які прагнули з її допомогою зупинити російську експансію в Китаї.

Потрійна інтервенція

Користуючись ослабленням Китаю, Росія уклала з ним договір про союз і домоглася концесії на будівництво Китайсько-Східної залізниці (КСЗ) через територію Маньчжурії. Ця лінія повинна була з’єднати Великий Сибірський шлях з Владивостоком. Спочатку передбачалося прокласти її по російській землі, але за наполяганням міністра фінансів С. Ю. Вітте найважливіша для Росії залізниця була побудована на іноземній території. З цієї причини Росія виявилася в самому епіцентрі потужного імперіалістичного суперництва, що розгорнувся навколо Маньчжурії. До кінця XIX в. на півночі Китаю зіткнулися інтереси всіх колоніальних держав. Ситуацію ускладнив раптовий перехід Німеччини до «світової політики», першим кроком якої стало захоплення в 1897 р китайського порту Цзяочжоу на березі Жовтого моря. Цей крок викликав ланцюгову реакцію. Росія домоглася від Китаю права на оренду Ляодунський півострова разом з Порт-Артуром; англійці орендували Вейхайвей, розташований між Порт-Артуром і Цзяочжоу, а французи – Гуанчжоувань в Південному Китаї, поблизу від їх індокитайських володінь.

Захоплення військово-морських баз супроводжувався подальшим розділом Китаю на «зони впливу». У 1898 р США відібрали у Іспанії Філіппіни, створивши військово-морську базу на підступах до Китаю. Прагнучи проникнути на китайський ринок, поділений між іншими державами, американська дипломатія проголосила доктрину «відкритих дверей», вимагаючи для себе рівних прав в торгівлі з Китаєм.

Загроза поневолення Китаю іноземцями стала причиною потужного народного руху (так званого «боксерського» повстання), змусила китайський уряд оголосити війну колоніальним державам. «Боксерське» повстання було придушене об’єднаними силами восьми держав.

За умовами Заключного протоколу «про відновлення дружніх відносин», нав’язаного переможцями Китаю, останній потрапляв в ще більшу залежність від світових держав. 

Перший Англо-японський союзний договір 1902 року

У той же самий час, відповідаючи на нападу китайців на КСЗ, Росія вступила у війну з Китаєм, після якої російські війська залишилися на території Маньчжурії. Тривалі переговори про їх евакуації сприяли подальшого загострення ситуації на Далекому Сході. Готуючись до рішучого бою. Японія уклала в 1902 р військовий союз з Великобританією. Англійці були зацікавлені в цьому договорі, щоб убезпечити Індію від «російської загрози». Японії такий союз гарантував невтручання третіх держав в її конфлікт з Росією.

Посилання на основну публікацію