Становлення монархії в Римі

Подолавши політичну кризу і цивільні смути, Рим вступив на шлях створення монархії. Оскільки традиції республіканської форми правління були ще сильні в Римі, формується монархія змушена була зберігати республіканські інститути. Перших два століття історії Римської імперії (епоха принципату) існувала система «делегування влади» від римського народу до імператора. Для цього кожен новий імператор урочисто приймав сукупні повноваження (імперій) всіх колишніх магістратів. Наділена владою консула, він командував усіма легіонами, мав право війни і миру. Від народних трибунів до принцепсам перейшло право законодавчої ініціативи; особа імператора була священна і недоторканна, як і особистість трибуна. Титул «Август» («священний»), який отримав від сенату усиновлений Цезарем Гай Октавіан, перейшов від нього разом з ім’ям Цезаря (грец. — кесар, болг. — цар) до всіх наступних правителів. Титул імператора позначав відтепер могутність глави держави і набув значення «государ». Сенат, який офіційно представляв собою Римську республіку, надавав дій імператора законні форми, а також здійснював судові функції. Однак верховним суддею і вищою апеляційною інстанцією вже стає сам імператор. Отримавши в особисте розпорядження половину римських провінцій, якими управляли довірені особи імператора — легати, Серпень організував власне казначейство, фіск (від лат. fiscus — грошовий ящик, скарбниця). Головною ж опорою імператорської влади стає армія, що включала як прикордонні легіони, так і особисту гвардію імператора — преторианские когорти. Ще однією особливістю формування монархії була запекла боротьба між імператорами і римською аристократією — нобилитетом. Опорою нобілітету був сенат.

На епоху ранньої імперії припадає правління кількох династій римських імператорів. Династія Юліїв — Клавдіїв (27 р. до н. е. — 68 р. н. е.) включала правління засновника династії Октавіана Августа та його наступників: Тіберія, Калігули і Нерона. Після нетривалої боротьби за трон до влади прийшла династія Флавіїв (69 — 96 рр.): Веспа – сіан Флавій, Тит і Доміціан.

Поступово принцепс з надзвичайного магістрату перетворився в абсолютного монарха. Укорінився характерний для монархії принцип передачі влади у спадок. З правлінням династії Антонінів (96 — 192 рр..) римська історична традиція пов’язує настання «золотого віку» в історії цієї цивілізації. Самими знаменитими імператорами «золотого століття» були полководець Траян (98 — 117 рр.) і філософа Марка Аврелія (161 — 180 рр..). Траяна римляни називали «кращим з імператорів». При ньому припинилися страти сенаторів і велися великі війни на Євфраті проти Парфянського царства”. Траян поєднував у собі якості мужнього воїна, життєрадісність, тверезий розум і справедливість. «Філософ на троні», Марк Аврелій є автором зберігся до нашого часу твори під назвою «До самого себе». Аврелій вважав, що головне в житті — любов до людей і виконання боргу перед ними. У Римі збереглися два пам’ятника Марку Аврелію: кінна статуя імператора і колона, споруджена на честь його перемог над сарматами і германцями. У 193 — 197 рр. у Римі знову спалахнули громадянські чвари за верховну владу, що закінчилися перемогою Септимія Півночі. До династії Северов, яка правила з 193 з 235 р., належали також Каракалла і Олександр Північ.

Потім наступив тривалий період палацових змов і політичної анархії. Всі претенденти на трон і дійсні правителі (їх налічувалося кілька десятків) усувались, як правило, фізично. У війну були втягнуті сенат і армія. Політична криза III ст. супроводжувався економічною розрухою: величезні території римських володінь були спустошені неврожаями, чумою і безперервними вторгненнями варварів. Постійно зростали податки, необхідні для утримання армії і захисту кордонів Імперії. В таких умовах зберегти її єдність можна було лише з допомогою сильної, деспотичної влади. Діоклетіан (284 — 305 рр..) надав своєму правлінню відверто царський характер. З принцепса, тобто «першого громадянина», імператор перетворився в «пана», «господаря» (від лат. dominus). Звідси і назва пізньої імперії — домінат. Реформи Діоклетіана щодо зміцнення абсолютної монархії і стабілізації політичної та економічної ситуації в країні продовжив Костянтин (306 — 337 рр..), з ім’ям якого пов’язана і нова релігійно-ідеологічна орієнтація імператорів. Костянтин надав свободу віросповідання, але обіцяв привілеї тим, хто прийняв християнство. Отримавши в 313 р. статус офіційної релігії, воно стало впроваджувати у свідомість пересічних віруючих ідею про те, що імператор має священним статусом і релігійним авторитетом. В епоху імперії всі люди перетворилися в підданих держави і стали платити йому податки. Щоб збільшити кількість людей, що підлягають оподаткуванню, на початку III ст. права римського громадянства були надані всьому вільному населенню імперії. Податки збирали тисячі чиновників. Кожні п’ять років проводилися переписи населення. Щоб зробити податкову систему більш ефективною, населення зобов’язане було жити там, де воно знаходилося під час першого перепису. А це означає, що працівники ставали більш прив’язаними до своїх земель і професіями. Так поступово жителі імперії втратили більшу частину своїх цивільних прав і свобод.

...
ПОДІЛИТИСЯ:

Дивіться також:
Хто такі ацтеки?