СРСР після війни

Економіка

Із закінченням Великої Вітчизняної війни перед радянським керівництвом знову постало питання про доцільність і характер змін в економічній політиці, а також про саму моделі економічного розвитку.

Як в довоєнні роки, так і тепер не стояло питання про те, мати ринкову або неринкову економіку. Йшлося лише про те, варто чи ні внести (або зберегти з військових пір) якісь елементи ринку. Навколо цих питань і йшли дискусії в вищих органах влади, планування народного господарства, а також серед економістів. Вони не носили відкритого і широкого характеру. Проте в деяких листах Сталіну, пропозиціях іншим лідерам країни висловлювалися побажання, пов’язані з допущенням індивідуальної виробничої діяльності (головним чином, в сільському господарстві); скасуванням монополії колгоспів в сфері аграрного виробництва; можливостями мати інші форми власності, крім державної і колгоспно-кооперативної, і т. п. Звучали думки, не тільки йдуть врозріз з марксистською політекономією, а й критикують її.

Аж до літа 1947 Сталін вислуховував все, що йому говорилося з цих питань, не беручи остаточного рішення про шляхи подальшого розвитку.

Чи не обмежував Сталін і відносну свободу колгоспної торгівлі, введену в роки війни. Однак під впливом почався відкритого розриву із Заходом і сильну посуху в СРСР він зробив свій вибір на цих дискусіях на користь тієї економічної системи, яка склалася ще в довоєнні роки. Він виходив з того, що раз ця система привела до перемоги, то вона повинна бути ще більш укріплена. Її основу становили такі характерні риси:

  • пріоритетне і прискорений розвиток важкої промисловості (головним чином, військово-промислового комплексу);
  • перекачування більшої частини податків і доходів від аграрного сектора на розвиток промисловості;
  • ставка на позаекономічний примус, а не на економічні стимули;
  • посилення трудового законодавства;
  • збереження економічної автаркії;
  • формування системи стратегічних запасів на випадок нової війни.

Аналізуючи висловлювання Маркса і Енгельса про соціалізм і комунізм, т. Мерзенев вважає, що Маркс переоцінив суспільний початок і недооцінив індивідуальному початку в епоху соціалізму. Його висловлювання, що в епоху соціалізму будуть усуспільнено засоби виробництва і праця і, отже, неможливе існування товарного господарства, невірні. Т. Мерзенев вважає, що необхідно переглянути вчення Маркса про соціалістичному господарстві як натуральному господарстві.

Ситуація у вищих ешелонах влади

Як в керівництві СРСР, так і в радянському суспільстві справедливо розглядали перемогу у війні з точки зору підтвердження міцності радянського політичного ладу. Але саме це переконувало влади в необхідності його збереження без будь-яких істотних змін. Більш того, колабораціонізм частини населення радянських окупованих територій і солдатів діючої армії, на думку влади, підтверджував довоєнний висновок Сталіна про необхідність винищення «п’ятої колони». Це, а також прагнення припинити яке виросло в роки війни вільнодумство пояснює новий виток політичних репресій в перші повоєнні роки.

Розвиток політичної ситуації в післявоєнному СРСР багато в чому залежало від розстановки сил у вищих ешелонах влади.

Старіючий вождь і відсутність легітимних механізмів передачі вищої влади загострювали боротьбу за владу, яка розпочалася ще за життя Сталіна. Саме цим пояснюється втрата колишньої могутності в 1946 р найближчими його соратниками – Молотовим, Маленковим, Берією і Мікояном – при одночасному швидкому підвищенні «ленінградської групи» на чолі зі Ждановим, Вознесенським, Кузнєцовим, а потім не менш стрімке падіння нових «фаворитів» і їх загибель.

До цього часу остаточно оформився той нечисленний шар «керуючих» всіма справами суспільства, який був набагато менше за своїм складом, ніж навіть в дореволюційній Росії (не більше 3 тис. Осіб). На вершині піраміди влади перебував лише один чоловік – Сталін. Поки він був живий, ніяких змін в політичному житті бути не могло.

Ідеологія

Перші повоєнні роки показали, що офіційна ідеологія потребує деякої коригування: занадто багато нових подій, явищ, процесів відбулося в світі і в самому СРСР. Однак принципово нових ідеологічних установок і висновків аж до смерті Сталіна так і не прозвучало. Замість цього почалася серія ідеологічних кампаній, націлених головним чином на збереження офіційної ідеології в непорушному вигляді. Їх ініціював А. А. Жданов.

Причин тому було декілька. Головна з них полягала в тому, що в роки війни мільйони радянських людей впритул зіткнулися із західним способом життя (військовослужбовці під час звільнення країн Європи і мирні жителі, викрадені німцями в Німеччину) або західними порядками на окупованій території. Побачене там нерідко мало узгоджувалося з офіційними оцінками про «кризу і загибелі віджилого капіталістичного ладу».

Об’єктом особливо пильної уваги влади стали представники творчої інтелігенції – письменники, композитори, кінематографісти, артисти, яким влада докладно роз’яснювали, що і як слід писати, а чого, навпаки, створювати не слід. Для них всі перші післявоєнні роки стали періодом відродження в повному обсязі методу соціалістичного реалізму в літературі і мистецтві.

Інструментом сталінського впливу на ліве і комуністичний рух в західних країнах і державах Східної Європи став Коминформ.

Кампанії переслідування прогресивних діячів науки і культури, які пам’ятали спільну боротьбу держав з фашизмом, велися і в країнах Заходу (наприклад, Маккартизм в США).

За допомогою ідеологічних кампаній перших повоєнних років владі, як в СРСР, так і в країнах Заходу, вдалося придушити ту хвилю демократичних настроїв, яка оформилася під впливом перемоги у війні антифашистських, демократичних сил.

Демографічні та соціальні процеси

Якщо до початку війни населення СРСР налічувало 196,7 млн ​​осіб, то до початку 1946 року – 167,7 млн ​​осіб (т. Е. Скоротилося на 29 млн чоловік). Особливо серйозним був шкоди для сільського населення, де частка чоловічого населення до кінця війни не перевищила 38%, а питома вага осіб старших вікових груп, навпаки, збільшився. Лише після демобілізації з армії намітилася тенденція до зростання населення, в тому числі і в сільській місцевості.

Намітився зростання культурно-технічного рівня робітників. За 1946-1951 рр. питома вага робітників з 7-річним і середньою освітою становив уже не 10%, як до війни, а майже 35%.

В результаті суцільної колективізації в Прибалтиці, Молдові, Західній Україні та Західній Білорусії питома вага одноосібників на селі скоротився з 10% (1940) до 1% (1952). Одночасно чисельність робітників державних підприємств збільшилася: в містах – з 59% (1940) до 65% (1952), а на селі – з 12 до 18%.

Як і раніше значним був питома вага укладених і спецпоселенців. За 1946-1951 рр. були засуджені судами за кримінальні злочини майже 12 млн осіб. На спецпоселеннях перебувало понад 2,7 млн ​​осіб. Питома вага продукції, випущеної підприємствами колоній і таборів, становив у середньому 7% від валового обсягу промислової продукції СРСР.

Національні процеси

Стурбований деяким посиленням націоналістичних настроїв в роки війни, проявами колабораціонізму на національних околицях, Сталін вжив заходів до подальшого зміцнення великодержавної політики. Однак цей курс був пов’язаний і з іншого особливістю еволюції влади і суспільства в перші повоєнні роки: повернення до імперських традицій об’єктивно вимагало зміни офіційної риторики і пропаганди. Замість гасел про рівність народів і рівноправність націй країни відразу після закінчення війни стали звучати традиційні для дореволюційної Росії положення про особливу роль російського народу, що знайшло відображення в тексті Гімну СРСР. Цим Сталін не тільки вшановував самому численному народу СРСР, але і підкреслював його особливий держава утворює статус.

Слідом за цим врозріз з ленінськими принципами національної політики, спрямованої на «коренізацію» кадрів в союзних і автономних республіках і областях, почалася серія призначення першими секретарями союзних і автономних республік партійних функціонерів з російських. Виняток становили лише нові республіки Прибалтики, де така поспішність була чревата непередбаченими наслідками.

В рамках боротьби з національним рухом в Західній Україні, Західній Білорусії, Литві, Латвії та Естонії після війни пройшла нова хвиля репресій.

Важливим фактором повоєнного життя стала участь представників «покараних народів» у відновних процесах. Вимушені переселенці внесли великий вклад у піднесення економіки і культури східних районів країни.

Разом з тим влади чимало зробили для того, щоб швидкими темпами відродити економіку і соціальну сферу України, Білорусії, Прибалтики, Молдови.

Таким чином, в перші повоєнні роки перед СРСР відкривалися перспективи перегляду окремих сторін існувала суспільної системи. Однак в силу зовнішніх і внутрішніх факторів цього не сталося. Курс був узятий на збереження довоєнної моделі розвитку.

ПОДІЛИТИСЯ: