Союз Франциска I з турками

У цей час у Франциска I з’явився новий союзник в особі турецького султана Сулеймана. Цей заповзятливий государ захопив Белград і, розбивши при Мохаче [1526] чесько-угорське військо, зайняв Угорщину, після чого йому вже нічого її варто було зробити нападу на саму Відня. Правда, спроба турків оволодіти цим містом закінчилася для них невдачею (1529), але все-таки вони залишилися в Угорщині і звідти постійно погрожували австрійським спадковим володінь, а з ними і всієї Німеччини. Небезпека з боку мусульман існувала і для інших володінь Карла V. На півночі Африки утвердилися морські розбійники (корсари), які не тільки грабували кораблі християн на Середземному морі, але і нападали на іспанські та італійські берега з метою грабежу і відведення мирних жителів для продажу в рабство. Карл V і його брат Фердинанд, якому він віддав спадкові австрійські володіння, повинні були напружувати всі свої сили в цій боротьбі з мусульманським світом, і сам імператор особисто виступив проти корсарів, причому взяв Туніс (1535). Для Франциска I труднощі Карла V на сході і на півдні його імперії були вельми вигідні; він і скористався цими обставинами для нового завоювання Мілана вже в прямому союзі з Туреччиною. Наприкінці тридцятих і початку сорокових років Франциск I вів ще дві війни з Карлом V, на цей раз мали на своєму боці англійського короля. Під час останньої війни імператор вторгся в саму Францію і був навіть всього в двох переходах від Парижа, коли Франциск I запросив світу. За договором, укладеним між ними в 1544 г. (у Крепі), обидві сторони відмовилися від зроблених ними завоювань.

Посилання на основну публікацію