Соціальна структура західноєвропейського суспільства

Характерне для Середньовіччя станове пристрій суспільства поступово розмивалося. Перше стан – духовенство втратило колишнє єдність. Зростання багатств церкви, боротьба між папством і світською владою розкололи духовенство. Збільшувалася прірву між могутніми князями церкви – кардиналами і єпископами. У країнах, де королі здобули перемогу в зіткненні з татами, духовенство перебувало в підпорядкуванні у світської влади.
Поступово втрачало свої політичні та економічні позиції другий стан. З утворенням централізованих держав пішла в минуле система васалітету. Для багатьох феодалів служба на короля стала чи не єдиним джерелом гідного існування. Впровадження у військову справу вогнепальної зброї знизило військове значення лицарства, піхотинці-мушкетери здобували перемоги над закутий у важкі лати кіннотою.
Поступово змінювалося і становище селян. У багатьох країнах Західної Європи вже до XV в. вони отримали особисту свободу. Селянські господарства втягувалися в товарно-грошові відносини. Деякі хлібороби зуміли викупити свої наділи у феодалів, інші ж розорялися, поповнюючи ряди міських будинків. Втрачала своє колишнє значення громада.
Накопичення багатств у містах, посилення економічних позицій купців, підприємців і ремісників визначили зростання їх політичного впливу. При цьому колишня спільність інтересів городян йшла в минуле. Соціальне розмежування, що стало наслідком розвитку товарно-грошових відносин, призводило до виникнення гострих суперечностей між найбіднішими городянами (підмайстри, члени другорядних цехів, наймані працівники) і міською верхівкою (керівники цехів, багаті купці-оптовики, банкіри, власники великих майстерень і мануфактур). Саме господарі банків і підприємств склали з часом новий впливовий суспільний прошарок – буржуазію. Поряд з буржуазією з’явилися люмпени, позбавлені будь-яких засобів до існування (міські бідняки, селяни, котрі позбулися землі, жертви воєн і природних катаклізмів).

Посилання на основну публікацію