Слов’янська міфологія

Зміст:

  • Боги слов’янській міфології
  • Духи і міфічні істоти у слов’ян
  • Храми і жерці у слов’ян
  • Література про слов’янській міфології

Міфологічні погляди слов’ян виходять від загальної всім індоєвропейським народам арійської основи й тому, поряд з багатьма своєрідними рисами, представляють і багато схожості з первісної релігією германців, греків, литовців і персів. Народ порівняно молодий, рано і швидко прийняв християнство, слов’яни не встигли виробити цілком закінченою міфологічної системи. З іншого боку їх міфологічні погляди не були закріплені в таких цільних творах, як поеми Гомера і Гесіода або «Едда» скандинавів, а збереглися лише в піснях, казках, загадках та інших, не вартих під взаимодополняющей зв’язку за змістом творах народної творчості, на яких вдобавок часто лежить затемнююча і искажающая друк пізніших вірувань. Передання слов’ян про створення світу і людини, погляди на значення своїх божеств та імена останніх значить, розходяться у різних племен. Погоджуючи і взаимодополняя ці варіанти, можна встановити в загальному наступну схему слов’янської космогонії та міфології.

 

Боги слов’янської міфології

В основі їх лежить дуалізм, тобто визнання слов’янами доброго початку в особі Белбога і підлеглого йому, але все ж шкідливого елемента – в особі Чернобога. Сполученими творчими силами обох богів виник світ з безмежного повітряного простору або небесного океану, серед якого перебував світлий Ірій (рай) або Буян-острів, блаженна обитель богів. Потім створений був Белбогу з глини чоловік, причому Чорнобог не забув внести і свою нечисту лепту в природу нового творіння. Заздрячи могутності Белбога, Чорнобог спробував вступити з ним у боротьбу, але був переможений і переніс свою ненависть на першої людини (андрогіна), що володів титанічними силами і жив у згоді з Белбогу. Він в відсутність Белбога сп’янив людини «за столом божим» винайденим ним вином і цим накликав на нього гнів Белбога, що мав наслідком фізичне і моральне здрібніння роду людського.

Цураючись зла, неминучого в світі, Белбог (інакше називався Прабог або просто бог, Белун, Сварог, Рід, Триглав, Дий) сам не правив світом. З дружиною своєю Дівой, богинею землі, він панував за хмарами, надавши правління світом і можливу боротьбу проти зла чотирьом нижчим міровладикам. Між ними перше місце в слов’янській міфології займав Перун, небесний володар, могутній і гнівний чорнокудрої бог з полум’яними вусами і бородою, що захищає і охороняє людей і ведучий безперервну боротьбу з Чернобогом за допомогою громового молота, цибулі – веселки і стріл – блискавок. Дружина Перуна, Сімаргла, Жива чи Сива, була богинею блискавок, літніх гроз і родючості. Над водної та повітряної стихією панував, згідно з міфами слов’ян, Стрибог, батько вітрів і бог моря, поряд з яким у народі, пам’яті стояло стихійне морське божество – Водяник, потворний і гнівний велетень, своєю шаленою танцем піднімає на море згубну бурю.

 

Далі йшли цар вогню: жижа білорусів Сварожич або Радагаст поморян, бог гостинності і хранитель домашнього вогнища, і володар підземного царства, Ній поляків, Сітіврат або Карачун інших слов’ян, похмуре зимове божество, чоловік богині смерті і мертвущої зимової холоднечі, Морани. Нижче названих міровладик стояло в слов’янських міфах потомство Перуна: син його, бог сонця Хорс, Дажбог або Ладо, найбільш шановане божество слов’ян, чоловік морської царівни Лади або Купали, богині весни, дощу і родючості, і брат його Велес або Волос, бог місяця, натхненник співаків, «Велесова онуків», і покровитель стад і диких тварин. Сонм вищих богів замикали сини Хорса, Лель і Полель, боги законною любові і шлюбу; Чур, хранитель кордонів, покровитель торгівлі і всякого пожитку, і Ярило, пріапіческое божество чуттєвої любові і родючості.

Духи і міфічні істоти у слов’ян

Крім цих божеств вищого порядку, слов’янська міфологія знала безліч земних, стихійних духів. Вся природа представлялася в неї населених надприродними істотами. У лісі панували сердиті і запальні, але чесні і не робили безпричинного зла лісовики. У водах жили водяні діди і прекрасні, але лукаві спокусниці – русалки. У гірських місцевостях мешкали духи-вила, іноді підступні і злобні, але любили богатирську завзятість і покровительствовавшие відважним воїнам. У гірській печері переховувались породіллі, богині долі, що передрікали новонародженим їх доля і т. Д.

 

Храми і жерці у слов’ян

 

Слов’яни поділяли вірування інших арійських племен в безсмертя душі, загробне воздаяння за добрі і злі справи і в кончину світу, але перекази про це так рано і тісно злилися з християнськими уявленнями, що з цієї амальгами вельми важко виділити чисто язичницькі елементи. Найбільшого розвитку слов’янська міфологія досягла у поморських слов’ян, у яких, за известиям середньовічних німецьких анналістів, існували розкішні храми, дорогоцінні ідоли й могущественнее жрецьке стан. Щодо культу у інших слов’ян не збереглося певних вказівок, але повсюдне існування храмів і жерців не може підлягати сумніву і прямо засвідчено для головних міст Русі за часів, що передують прийняттю християнства.

Посилання на основну публікацію