Що таке діаспора?

Слово діаспора грецького походження, воно означає ту частину народу, яка волею обставин живе далеко від своєї історичної батьківщини.
У всі часи люди, рятуючись від війн, епідемій і стихійних лих, йшли в нові, більш безпечні місця проживання, де оселялися компактно, намагаючись зберегти свої національні ознаки (мову, культуру). В даний час, мабуть, немає в світі країни, в якій не існувало б різних діаспор. Але пальма першості належить єврейської діаспори.
Історично склалося так, що впродовж багатьох століть євреї з тих чи інших причин розселялися по всьому світу. Правда, одночасно їх поселення зберігалися і на історичній батьківщині, в Палестині (територія сучасного Ізраїлю). На іврит слово діаспора перекладається як галут, тобто вигнання. У Євангелії ж замість цього терміна вживається поняття «розсіювання», тобто розселення в інших землях.
У XVII столітті до нової ери відбулося, мабуть, одне з перших великих переселень євреїв. Гнані голодом, вони змушені були покинути обжиті місця і відправитися в Єгипет: «… пожити там тому, що посилився голод …» [Буття, 12, 10]. Були й інші спроби євреїв вкоренитися в нільської дельті. Свідоцтва про них є також в Біблії: «І взяли вони стада свої, і маєток свій, що набули в землі ханаанській, і прибули до Єгипту, – Яків та ввесь рід його з ним» [Буття, 46, б]. Це переселення пов’язане з історією Йосипа, сина Якова, проданого своїми братами в рабство.
По суті, нічого дивного в таких переміщеннях немає, так як стародавні євреї належали до кочовим племенам. Територія, по якій пересувалися кочівники зі своїми стадами, лежала між Сирією та Єгиптом. До того ж ця земля являла собою географічний перехрестя між Європою, Африкою та Азією, що робило її яблуком розбрату. Нескінченні війни робили процес переселення народів, які осіли в Палестині, постійним.
У Єгипті одна імперія змінювалася іншою. Так, слідом за відомим вторгненням персів сюди прийшли воїни Олександра Македонського, за ними – римляни. (До речі, і в часи Римської імперії в Єгипті проживало не менше мільйона євреїв).
Римська імперія об’єднувала не лише величезні території: одночасно відбувався процес розмивання національних кордонів.
З точки зору розвитку культури, ремесел, науки, такі переселення мали величезне значення, так як євреї, приходячи в нову країну або нове місто, приносили і свій уклад життя, і свою релігію. В античному світі, де панувала політеїстична релігія, іудаїзм сприймався як оновлення духовного життя.
Тому в III столітті до нашої ери за наказом єгипетського царя Птолемея II почався переклад пам’ятників давньоєврейської літератури на грецьку мову. Так з’явилася Септуагінта, священна книга, що стала основою сучасної Біблії.
Одночасно відбувалося і зворотний вплив. Багато єврейських вчені вивчали грецьку та латинську мови, писали на них свої твори. Деякі з них, такі, наприклад, як Філон Олександрійський, сприймалися вже не як єврейські, а як грецькі автори.
Відомі роботи Філона, присвячені тлумаченню Тори – головного релігійного пам’ятника іудаїзму. Він вплинув на християнських богословів, посилання на роботи Філона зустрічаються в їхніх працях.
Пізніше в єврейських діаспорах, які відвідували святі апостоли, вкорінювалося вчення Христа і згодом поширювалося на корінних жителів.
Головну роль в цьому, звичайно, належить апостолу Павлу, або Савлу, минулого ревному фарисеєві і гонителю християн. Чудо звернення Савла сталося з ним по дорозі в Дамаск, куди він ішов, маючи лист від іудейських первосвящеників, з тим, щоб там продовжити розправу над християнами. Активне винищування християн почалося в Єрусалимі відразу ж після розп’яття Ісуса Христа і поширилося потім по всій Юдеї та суміжним землям.
У «Діяннях святих апостолів» Павло так згадує про те, що сталося з ним: «Коли ж був в дорозі і наближався до Дамаску опівдня раптом осяяло мене велике світло з неба. Я впав на землю і почув голос, що говорив мені: Савле, Савле! Що ти гониш мене? Я запитав: Хто Ти, Господи? Він сказав мені: Я Ісус Назарянин, якого ти переслідуєш ». [Гл. 22. Вірш 6; 7; 8].
Після цього й почалося служіння апостола Павла вірі Христовій. Він виходив пішки тисячі кілометрів, відвідав з проповіддю багато міст Малої Азії, зійшов на берег Європи, дістався до Македонії, після Балкан відвідав Афіни, дійшов до столиці тодішнього світу – Риму, де і закінчив своє життя, прийнявши смерть мученика. І скрізь засновував християнські громади, спираючись насамперед на єврейських поселенців.
Єврейська діаспора в Іспанії сприяла контамінірованію (об’єднанню) в єдине ціле мусульманської та європейської культури. Так зародився мусульманський Ренесанс в Андалузії.
Паралельно в X – XII століттях там був створений справжній оазис єврейської культури. Згодом він отримав назву золотого століття. Всього за двісті років тут виникли чудові зразки поезії, самобутня прикладна культура, література і філософія. Навіть коли Іспанію завоювали прийшли з Північної Африки араби, єврейська культура змогла встояти.
Лише наприкінці XV століття, за часів царювання короля Фердинанда, почалося масове знищення маранів – як називали в Іспанії хрещених євреїв. Рятуючи свої життя, багато з них кинулися не тільки в країни Європи, а й за океан.
Але з середини XIX століття спостерігається процес повернення євреїв на історичну батьківщину. Однак і виникнення власної держави Ізраїль не означало припинення існування як єврейських діаспор, так і поселень інших народів на чужих територіях. Історії їх виникнення не менше трагічні.
Розсіювання росіян по всьому світу – наслідок жовтневого перевороту 1917 року. Колонії наших співвітчизників, вигнаних зі своєї Батьківщини, з’явилися в країнах Азії, Європи, Латинської Америки і навіть в Австралії та Новій Зеландії.
У шістдесяті роки XX століття відбувся масовий від’їзд євреїв з СРСР, вони утворили потужну діаспору в Америці.

...
ПОДІЛИТИСЯ: