Сер Вінстон Черчілль

Уїнстон Леонард Спенсер Черчілль народився 30 листопада 1874 при не зовсім звичайних обставинах. Його мати, Дженні Джером, будучи на сьомому місяці вагітності, вирішила взяти участь у балі, який герцог Мальборо давав у своєму палаці Бленхейм. У середині вечора леді Черчілль раптом відчула себе погано, і її ледве встигли доставити в одну з найближчих кімнат, перетворену в дамську роздягальню. Тут – серед пальто, капелюхів і горжеток – і з’явився на світ рудий, надзвичайно крикливий хлопчик.

Вінні (так називали його в дитинстві) ріс у лондонському будинку свого батька, Рандольфа Черчілля, котрий належав до роду герцогів Мальборо – одному з шляхетних в Англії. Хлопчика віддали на піклування няні, так як знатні батьки в той час самі не займалися вихованням дітей. Уїнстон дуже прив’язався до няні і палко любив її все своє життя. Згодом, коли він став великим державним діячем, портрет няні завжди висів у нього в кабінеті.
Маленький Вінні відрізнявся міцним здоров’ям, проте у нього виявився дефект мови: він сильно заїкався і шепелявив. Незважаючи на це, він був дуже балакучий і базікав без угаву з тих пір, як навчився вимовляти слова. Характер у нього був непростий – впертий і гордовитий. Ці якості посилювалися в міру того, як хлопчик підростав.
У сім років Вінстона віддали в закриту підготовчу школу в Аскоті. Це була престижна і дуже дорога школа, пишалася своїми традиціями. Хлопчикові довелося там дуже важко. Через кілька років його перевели в середню школу в Херроу.
Уїнстон не бажав вчитися так, як вчилися всі його однолітки. Він володів відмінною пам’яттю, але засвоював легко і швидко тільки те, що його цікавило. Все, що йому не подобалося, він категорично відмовлявся сприймати. Злюбив математику з самих перших днів навчання, він так і не зміг освоїти її. Класичні мови Уїнстон просто зненавидів і за роки навчання засвоїв з латинської та грецької лише алфавіт, та й то не дуже твердо. Зате він любив англійську мову і добре знав його.

Невдачі Черчілля в школі дуже засмучували його батьків. Батько зробив висновок, що син недостатньо розумний, щоб зробити юридичну кар’єру, і тому останні роки в Херроу Уїнстон навчався у класах, що підготовляють до вступу у військову школу. У серпні 1893 року був зарахований у вищу школу Сендхерст.

У січні 1895 помер батько Уїнстона. Це стало для нього важким ударом. Здавши свій останній іспит у Сендхерсті, Черчилль отримав чин молодшого лейтенанта і незабаром був зарахований в 4-й гусарський полк Її Величності. У період служби Черчілль в якості військового кореспондента побував на Кубі, в Індії, Південній Африці. Під час англо-бурської війни (1899) він потрапив у полон, звідки успішно втік. Після цього він залишився в діючій армії, отримавши посаду лейтенанта легкої кавалерії. Черчілль побував у багатьох боях, проявивши неабияку мужність і відвагу.
У 1900 році Уїнстон Черчилль повернувся до Англії і вперше виставив свою кандидатуру в парламент. Насилу перемігши на виборах, він став членом партії консерваторів. Проте з часом його погляди змінилися. У березні 1904 він оголосив себе незалежним консерватором, а в квітні офіційно розірвав стосунки з консервативною партією.
У 1906 році на наступних виборах Черчілль вже став заступником міністра у справах колоній. Незабаром він проявив себе як енергійний політик, вельми працездатний і ініціативний. У травні 1907 року заслуги Черчілля були оцінені по достоїнству – його зробили таємним радником, що для 32-річного заступника міністра було значним досягненням.
У квітні 1908 прем’єр-міністр Англії Кемпбелл Баннерман подав у відставку. Його змінив Асквит, сформував уряд на свій розсуд. Він запропонував Черчіллю пост військово-морського міністра. Зваживши всі «за» і «проти», той відповів відмовою. Адміралтейство не обіцяло Черчиллю великих перспектив. Тоді Асквит запропонував йому міністерство місцевого самоврядування, але Черчілля це теж не зацікавило. Він вибрав пост міністра торгівлі.

Друзі Черчілля вважали, що він захоплений тільки політикою, і на особисте життя у нього просто немає часу. Однак 15 серпня 1908 в газетах з’явилося повідомлення про його заручини з Клементиною Хозье. Вона була з небагатої сім’ї, але належала до того ж колі, що і Вінстон. Її родина мала великий вплив в Данді – новому виборчому окрузі Черчілля. Клементина вільно володіла французькою і німецькою мовами, була добре освічена, володіла живим розумом і почуттям гумору. Вона цікавилася політикою і, за відгуками сучасників, була дуже красивою жінкою. Подружжя були щасливі у шлюбі. Клементина народила Уинстону чотирьох дочок і одного сина.

До 33 років Уїнстон Черчилль став успішним політиком: він представляв у парламенті надійний виборчий округ і користувався великим впливом. У 35 років він зайняв пост міністра внутрішніх справ, у віданні якого перебували всі тюрми і колонії для малолітніх злочинців, лондонська поліція і пожежна охорона, контроль над імміграцією і дороги, мости, канали, шахти, сільське господарство і т. П.

Перед початком Першої світової війни Черчилль приділяє все більше і більше уваги зовнішній політиці, вивчаючи відносини Англії з країнами Європи. На підставі інформації, отриманої від військових фахівців, він склав меморандум про «військові аспекти континентальної проблеми» і вручив його прем’єр-міністру. Цей документ свідчив про те, що Черчілль, володіючи досить скромним військовою освітою, зміг швидко і професійно розібратися в ряді важливих військових питань. Колишні його міркування про те, що в майбутній війні нечисленна англійська армія неминуче потоне серед масових армій континентальних держав, тепер були забуті. Наприкінці вересня 1911 Асквит знову запропонував Черчіллю очолити адміралтейство і на цей раз отримав ствердну відповідь. 23 жовтня Черчилль став главою військово-морського міністерства. Першочерговим завданням Черчілля стала якнайшвидша підготовка військово-морського флоту Англії до війни з Німеччиною, яка, як він вважав, могла початися в будь-який момент. Коли 1 серпня 1914 Німеччина оголосила війну Росії, Черчілль під свою особисту відповідальність віддав наказ про повну мобілізацію флоту. Це був досить сміливий крок, але все обійшлося благополучно. На наступний день уряд підтвердив рішення Черчілля, і 3 серпня 1914 Англія офіційно вступила в Першу світову війну.
Під час війни глава адміралтейства відчув себе в своїй стихії. Він був сповнений енергії, ініціативний, деколи навіть занадто. Черчілль особисто очолював оборону Антверпена, брав участь у розробці перших танків і створенні танкових військ. У 1915 році він став одним з ініціаторів Дарданелльской операції, плачевно закінчилася для союзних військ. Після цього Черчілль подав у відставку і відправився на Західний фронт.

У липні 1917 року він був призначений міністром озброєнь, а в січні 1919- військовим міністром і міністром авіації.
Після закінчення Першої світової війни всі помисли Черчілля були звернені до війни проти Радянської Росії. До початку 1921 року всі спроби Англії та інших імперіалістичних держав повалити радянську владу закінчилися провалом. Англія була змушена піти на визнання більшовицького уряду. Це означало, що Черчиллю вже нічого було робити у військовому міністерстві.

У січні 1921 року Черчілль отримує нове призначення – в Міністерство колоній. Його тверда рука була тепер потрібна англійською правлячим колам для того, щоб боротися з національно-визвольним рухом в Британської колоніальної імперії.

На наступних виборах 1922 Черчілль зазнав нищівної поразки. Вперше з 1900 року він опинився поза парламентом. Лікарі порадили йому відпочити, і Вінстон з Клементиною вирушили на південь Франції. Здавалося, що його політичній кар’єрі прийшов кінець.

Однак сам Черчілль явно не збирався залишати політичну арену. Йому стало ясно одне: до влади він може прийти тільки через консервативну партію. У 1923 році пішов у відставку найнепримиренніший і впливовий противник Черчілля, лідер консерваторів прем’єр-міністр Бонар Лоу. Його змінив Стенлі Болдуін, який розпустив парламент і призначив на грудень 1923 нові вибори, щоб провести їх під прапором протекціонізму. Це дало Черчіллю можливість зробити спробу пройти до парламенту. Але й на цей раз він зазнав фіаско.

Нові вибори відбулися в жовтні 1924 року. Черчілль нарешті знову був обраний до парламенту і зайняв пост міністра фінансів. Однак на наступних виборах в травні 1929 року чільної партією стали лейбористи, і Черчілль, як консерватор, втратив свою посаду. Його перебування не при справах затягнулося на 10 довгих років. На цьому кар’єра Черчілля, ймовірно, і закінчилася б, якби він не зайнявся проблемою небезпеки, все більше і більше загрожувала Англії з боку Німеччини. Виступи Черчілля з цього питання протягом багатьох років допомогли йому відновити свою репутацію. 28 травня 1937 Болдуін покинув пост прем’єр-міністра. Його наступником став Невіль Чемберлен. І знову Черчілля не включили до складу уряду. Тим часом наближалася Друга світова війна. Об’єктивний розвиток подій підвищувало шанси Черчілля прийти до влади.

Чемберлен сподівався домовитися з Гітлером, щоб уникнути війни між Англією та Німеччиною. У такому випадку Черчілль в уряді був не потрібен, бо його прихід до влади Гітлер розглядав би як недружній відносно Німеччини акт. Тим часом політика Чемберлена все більше втрачала підтримки англійської громадськості. Англійці розуміли, що запобігти новій війні неможливо без союзу з СРСР. Черчілль ж у своєму прагненні домогтися цього союзу просунувся дуже далеко, незважаючи на сильні антирадянські упередження.
У день нападу Німеччини на Польщу Чемберлен запропонував Черчіллю увійти до складу уряду і стати членом військового кабінету. Той, природно, погодився.

Англійська народ засуджував політику Чемберлена і в той же час позитивно сприймав Черчілля. Навесні 1940 року за підсумками голосування Чемберлен був змушений піти у відставку. Очевидним його наступником міг стати тільки Черчілль. 10 травня 1940 король призначив його прем’єр-міністром. Нарешті Черчилль отримав ту владу, до якої прагнув усе життя.

Дізнавшись про напад Німеччини на СРСР, Черчілль рішуче виступив за продовження війни. Він раніше і ясніше інших англійських політиків зрозумів, що запорука порятунку Англії – у військовому союзі з СРСР і США. Це відбилося в підписаному 26 травня 1942 англо-радянському союзному договорі.
У перші роки війни уряд Черчілля широко рекламував готовність розробити систему реформ. Однак у міру наближення перемоги про проекти повоєнних реформ згадувалось все рідше. Черчілль все більше концентрував владу в своїх руках, що призвело до поступового наростання народного невдоволення. У якийсь момент зростання його популярності сповільнився, а потім почався зворотний процес.

Роки, коли Черчілль очолював англійський уряд і представляв свою країну в антигітлерівської коаліції, стали вершиною його політичної кар’єри. Однак він не вловив настроїв, що панували в країні, і 23 травня 1945 йому довелося подати у відставку. Консерватори зазнали на виборах нищівної поразки. Для Черчілля це був несподіваний і болісний удар. В час, коли здавалося, що його авторитет досяг апогею, виборці відкинули Черчілля і його партію.
Однак протягом 6 років правління лейбористів англійський народ все більше і більше переконувався, що всі їхні розмови про державу загального благоденства були фальшю, що їх внутрішня і зовнішня політика проводилася в капіталістичних інтересах.

Взимку 1945-1946 років Черчілль провів кілька місяців у США. Під час зустрічей з президентом Труменом та керівниками держдепартаменту виникла ідея виступу Черчілля і була визначена його загальна лінія. Коли все було готове, він разом з Труменом виїхав в Фултон, де 5 березня 1946 виголосив знамениту промову, що поклала початок «холодній війні». У ній Черчілль висунув ідею створення військового союзу англосаксонських країн для боротьби з світовим комунізмом.

У жовтні 1951 року в результаті дострокових парламентських виборів Уїнстон Черчілль знову став прем’єр-міністром Англії. На той момент йому вже було 77 років. Його могутній організм почав здавати: розвинулася глухота, а розум був не в змозі схоплювати на льоту суть речей і подій, як у колишні часи.
У лютому 1952 помер англійський король Георг VI, і королевою Англії була проголошена його дочка Єлизавета II. У 1953 році вона нагородила Черчілля найвищим орденом Англії – орденом Підв’язки. Нагорода давала йому лицарське гідність і право іменуватися сером Уїнстоном Черчиллем. У тому ж 1953 Черчілль отримує Нобелівську премію з літератури за «високу майстерність творів історичного та біографічного характеру, а також за блискуче ораторське мистецтво, за допомогою якого відстоювалися вищі людські цінності».

До середини 1950-х виявилася неспроможність зовнішньої політики Черчілля. До того ж він був дуже старий і хворий. Розуміючи, що в консервативній партії посилюються настрої на користь його відставки, в січні 1955 року Черчілль остаточно вирішив піти на спокій. Його проводжали з усіма можливими почестями.
До кінця своїх днів Уїнстон Черчілль зберіг слабкість до різного роду почестей і нагород. У 1958 році генерал Шарль де Голль нагородив його орденом Визволення. У 1963 році американський конгрес прийняв спеціальний акт, що проголошував Черчілля почесним громадянином США.

На початку січня 1965 Черчілль серйозно застудився. 15 січня у нього стався крововилив у мозок, і він знепритомнів. А 24 січня його не стало. Похорон Черчілля за своєю пишноти й урочистості були рівні королівським. Церемонія тривала кілька днів і закінчилася похованням останків Черчілля на кладовищі старовинної парафіяльної церкви в Блейдон, де покоїлися його батьки.

Посилання на основну публікацію