Рюрик, Олег і початок державності східних слов’ян

У IX ст. в результаті об’єднання племен східних слов’ян у Східній Європі утворилася держава, що стало базою для як виникла російська государственностьформірованія російського етносу. Найдавніше зі збережених творів про Русі – «Повість временних літ», було написано на початку XII ст. – Через сто з гаком років. Вона починається словами: «Звідки є пішла земля руська”. «Повість Звідки відомо про освіту російського государствавременних років» є головним джерелом історичної інформації про виникнення першого російського держави, однак вона, як будь літопис, в чому заснована на наділених в фольклорні традиції народних переказах. Тому що містяться в ній відомості слід зіставляти з даними археології та історичними джерелами, дійшли від народів, соседствовавших в ті часи зі східними слов’янами. Тоді можна зробити певні висновки про реальні події та факти, що відбувалися понад тисячоліття тому на прорізаних широкими артеріями річок обширних лісистих землях, де склався російський етнос.как складалося давньоруська держава
У ті часи проходив через слов’янські землі Шлях із варяг у греки – річкова дорога, по якій торговці провозили товари з Прибалтики та Скандинавії в Візантійську імперію і навпаки, забезпечувала багатство і процвітання ряду що таке шлях із варягів у греки і чому російське держава стала такою сільнимвосточнославянскіх племінних союзів. Особливо галявинах, центром яких було місто Київ на Дніпрі – найбільший і культурно розвинений з міст східних слов’ян, в більшості тоді похід просто на великі села. Варягами слов’яни називали тоді племена балтів і жили на Скандинавському півострові норманів. Згідно з «Повісті временних літ», варяги підпорядкували собі слов’янські племінні союзи новгородських словен, центром яких було місто Новгород відносно близько до Прибалтиці, і кривичів. Швидше за все, мова йде про знаменитих завоюваннях норманів (вікінгів) раннього Середньовіччя. Проте потім, як каже літопис, слов’яни вигнали варягів за море, що теж підтверджує, що це були саме нормани, а не балти. Після цього слов’янські племена, а також два сусідні фінно-угорських народу чудь і меря, почали між собою боротьбу за владу і вплив у регіоні: «І воевати хто такі варягіпочаша сам на ся». Тоді словени, кривичі, чудь і меря відправили до варягів послів, які сказали: «Земля наша велика і багата, а вбрання в ній немає – та поидите княжити і володіти нами». Три брата, як сказано в «Повісті временних літ», по-імені Рюрик, Синеус і Трувор, погодилися і прийшли в слов’янську землю зі своїми родами. Рюрик став княжити, за одними даними, в Новгороді, за іншими – в Старій Ладозі, Синеус – у Білоозері, а Трувор – в Ізборську. Через два роки Синеус і Трувор померли, і Рюрик став княжити одне над усіма закликав його племенами. Насправді епізод з покликанням на правління трьох братів був дуже поширений в європейських легендах. І місто Київ, за переказами, заснували теж три брати. Імена двох «братів» Рюрика з древнешведскому мови переводяться як sinehusі thruwaring: «свій рід» і «вірна дружина». Тобто, Рюрик прийшов на слов’янську землю зі своїм родом і вірною дружиною, що було зафіксовано в народних переказах. Згодом з метою надати викладу подій романтичний вигляд, казок дали ці імена вигаданим братам скандинавського вождя, а літописець зі сказань записав це вже як реальний факт.
У XVIII ст. історичної науки в Росії як такої ще не існувало. Історичні джерела критиці не наражалися, а оскаржити дані літопису сприймалося мало не як блюзнірство над національною культурою. Тому на основі даннихчто таке норманська теорія і хто підтримував норманську теорію «Повісті временних літ» в той час склалася так звана норманська теорія, згідно якої слов’яни були народом, «за природою» схильним до монархізму і єдиноначалію в державному управлінні, не здатним до народовладдя. На доказ цього прихильники норманської теорії, чітко оформленої в першій половині хто такі антінорманістиXVIII в. Г. Байєром, Г. Міллером, Ф. Штрубе де Пирмонте, А. Шльоцер і підтриманої наприкінці сторіччя Н. Карамзіним, приводили те, що слов’яни не змогли благополучно жити після відходу варягів, стали воювати один з одним. А після того як ними став правити вождь-іноземець і його нащадки, змогли створити сильне і велике держава з високою культурою. Спочатку ця теорія «науково» виправдовувала панування в першій половині XVIII ст. німців у вищих державних структурах Росії, наприкінці ж століття служила ідеологічною опорою російського монархізму для протистояння революційним ідеям. Тільки в XIX ст. у зв’язку з розвитком професійної історичної науки в Росії та ідеології російської самобутності норманскую теорію стало наполегливо тіснити новий напрямок в історіографії – антінорманізм. Відомими антинорманистами були С. Соловйов, С. Гедеонов, Д. Іловайський. Антінорманісти або стверджували, що хоча Рюрик і був норманном, скандинави не зробили істотного впливу на культуру слов’ян, або взагалі намагалися знайти докази того, що Рюрик зі своїми сподвижниками теж мали слов’янське походження.
До теперішнього часу відомо, що Рюрик був реальною історичною особою і, дійсно, був норманном. Про вождя (конунга) з таким ім’ям згадують і скандинавські джерела. Однак успішне складання при ньому та її нащадках єдиної держави східних слов’ян обумовлено аж ніяк не його етнічною приналежністю. «Повість временних літ» каже, що закликали Рюрика на князювання не всі численні племінні союзи слов’ян, а тільки новгородські словени і кривичі спільно з фіно-угорськими народами чудь і меря. Значить, інші слов’янські племена цілком обходилися і без іноземних правителів, більше того, згодом багато з них запекло опиралися спробам нащадків Рюрика підпорядкувати їх своїй владі. Рюрик і його найближчі нащадки просто були щасливими, талановитими вождями, яким вдалося об’єднати слов’янські племена, що контролювали Шлях із варяг у греки. А після цього економічна необхідність спонукала приєднатися до загального державі та інші східнослов’янські племена. Також літопис говорить, що Рюрик був покликаний на князювання, значить, ця форма правління вже була відома східним слов’янам. У середні століття народи, як правило, не бачили нічого поганого в тому, що ними керує іноземець. Більшість людей годувало себе важкою фізичною працею і звертало увагу на те, наскільки сміливий, розумний і справедливий вождь, а не на його національність. По всій імовірності, Рюрик був добре відомий північним слов’янським племенам, тому що вони постійно контактували з норманами. І ймовірно, його було за що поважати. У той час князівська влада у слов’ян була ще виборною. Можливо, що словенські і кривицьке князі виявилися скуті у своїх діях спорідненої солідарністю, у своїй політиці насамперед враховували інтереси своїх пологів, а не всього племені. У результаті вони втратили довіру свого народу, і слов’яни звернулися до Рюрика, який, будучи іноземцем, не був пов’язаний з місцевими кланами, а тому міг керуватися у своєму правлінні об’єктивністю.
Чим доводиться, що держава на Русі побудували нормани
Древнескандинавские амулети, знайдені на території Росії

Нормани і слов’яни в IX ст. знаходилися приблизно на одному рівні соціального і культурного розвитку. Тому нормани не могли принести слов’янам більш високої культури. І це підтверджується тим, що вже через кілька поколінь нащадки Рюрика повністю сприйняли слов’янську культуру, стали носити слов’янські імена, попросту культурно асимілювалися серед слов’ян. Тобто, хоча сама по собі російська державність була закладена вождями-норманами, культура Давньої Русі є повністю самобутньою, і нормани не зробили на неї практично ніякого впливу.
хто заснував древню русь
Вікінги – норманські воїни
«Повість временних літ» повідомляє, що двоє з людей Рюрика – Аскольд і Дір, вирушили в похід на південь – до Константинополя, хто такий князь олег який слов’яни називали Царгород. По дорозі вони вступили в найбагатший слов’янське місто Київ і стали там княжити самі. У 879 р, як свідчить літопис, Рюрик помер, залишивши спадкоємцем малолітнього сина Ігоря (Інгвар). Влада ж на час змалку Ігоря перейшла до його родичу Олегу (Хелег). Тут ми бачимо, що княжа влада над слов’янськими племенами стала передаватися у спадок. Це було частиною закономірного розвитку суспільства тієї епохи: вождь об’єднував під своєю владою населення великих земель, яке не могло все брати участь у виборах його наступника. Тоді, оскільки своїй справі, у тому числі управління народом, все тоді навчалися у своїх батьків, народ ухвалював вважати наступниками влади нащадків правителя. Так і формувалася монархія. Однак довгий час влада князів була сильно обмежена народними зборами, авторитетом племінних старійшин, пізніше – аристократичної прошарком суспільства. І твердий порядок спадкування від батька до сина в Стародавній Русі не встановлено: згодом Руська правда Ярослава встановила передачу великокнязівського престолу від старшого брата до молодшого, і лише коли братів не залишалося – до їхніх синів.
У 882 р Олег з дружиною вирішив підпорядкувати своїй владі багатий Київ. По дорозі на ключове місто Шляхи із варяг у греки він узяв як олег взяв київ і як київ став російської століцейгорода Смоленськ і Любеч, де залишив правити своїх намісників. Підійшовши до Києву, Олег, як свідчить літопис, заховав дружинників в лодьях – великих парусно-веслових човнах, на яких тоді пересувалися по морях і великих річках слов’яни і нормани, а сам видав себе за купця, що прямує до Царгород (Константинополь). Коли з міста назустріч йому вийшли беззбройні Аскольд і Дір, дружинники вискочили з лодей і оточили їх. Олег же підняв над головою маленького сина Рюрика Ігоря і сказав: «Ось князь ваш!», Після чого дружинники вбили Аскольда і Діра. Олег вступив у Київ як князь і зробив його своєю столицею. Ця подія, що об’єднало північні (новгородські) і південні (київські) землі східних слов’ян, вважається фактом підстави Давньої Русі. Про походження назви «Русь», що дав назву об’єднати під юрисдикцію східнослов’янської держави народу, достовірно нічого не відомо. Більшість дослідників бачать в ньому слово скандинавського походження, утворене від назви південного берега Швеції – Руслаген. Тобто, з населення цього берега відбувався Рюрик і його сподвижники, які поширили цю назву на підвладну слов’янську країну. На користь цієї версії говорять слова одного з авторів «Повісті временних літ» монаха Нестора: «од тих варягів назву Руська земля». Однак досить переконливою виглядає й інша версія: що слово «Русь» того ж общеиндоевропейского кореня, що й латинське «ruber- червоний», латиське «rauds- коричневий», осетинське «roxs- світлий». Те саме що цей власне російські слова «іржавий», «рудий», «русявий». Можливо, що так називали небудь країну східних слов’ян, або їх самих кочували в степах між слов’янами і Візантією іранські племена (алани, сармати). Від іранців це назва перейняли візантійці, а від візантійців в період поширення Християнства та посилення впливу грецької мови – самі славяне.Как виникла Русь і звідки пішли російські
У ті часи південні слов’янські землі, були сусідами з так званої Великої Степом (степовою зоною європейського континенту), часто зазнавали нападів жили там кочівників, в основному тюркського походження. На Північному Кавказі і в Нижньому Поволжі знаходилося сильне феодальна держава кочівників-хозарів – Каганат. Хазарському каганату підпорядковувалися і платили данину східнослов’янські племена сіверян, в’ятичів і радимичів. Для захисту від кочівників Олег став зводити укріплення в прикордонних зі степом районах свого молодого, але вельми великого держави. Олегу платили данину словени, кривичі і фіно-угорський народ меря. Новгородці відвозили до Києва данину у вигляді 300 гривень (злитків срібла вагою близько 200 г.). Як свідчить літопис, від сіверян і радимичів Олег зажадав: «Не дайте хазарам, а мені дайте». Очевидно, він переманив ці східнослов’янські союзи племен, що жили в лісистому басейні Верхньої Волги, на свою сторону, можливо, більш низькою даниною, або більш надійним захистом. Та й знаходити спільну мову зі слов’янським правителем, нехай і норманном, жителів Півночі і радимичам було легше, ніж із степовою тюркської державою. Згідно з «Повісті временних літ», Олегу підпорядковувалися племінні союзи полян, сіверян, радимичів, древлян, східних кривичів, ільменських словен, а також деякі фінно-угорські племена. Але й інші східнослов’янські племена, які потребували ринках збуту видобуваються в лісах хутра, шкір, виловлюваної в річках риби, потрапляли в певну економічну залежність від Києва, що контролював шлях до Візантії. При Олега межі держави Русі простягалися від Ладоги на півночі до Нижнього Дніпра на півдні. Про те, наскільки у зв’язку з традиційними відвагою і хитрістю слов’янських і норманських воїнів було сильним з перших же років існування загальнослов’янська держава, свідчить похід Олега на Візантію в 907 р Припливши морем на човнах, воїни Олега (близько 80 тис.) Несподівано з’явилися в околицях самого Константинополя, спустошили околиці столиці величезної могутньої імперії – спадкоємиці Стародавнього Риму, захопили незліченні багатства і безліч полонених, а потім, якщо вірити літопису, поставили лодьи на колеса і направили їх на саме місто. Лодьи захищали наступали воїнів від стріл візантійців. Тоді візантійці запросили світу. Імператори Лев VI і його брат і співправитель Олександр виплатили величезну суму контрибуції: по 12 гривень на кожну кочет кожної лодьи, тобто кілька тисяч злитків срібла. Російські посли отримали можливість отримувати безстрокове утримання з державної скарбниці Візантії. Слов’янські купці у Візантії змогли з того часу отримувати «месячину» -як олег воював з Візантією помісячне зміст хлібом, вином, м’ясом, рибою та фруктами. А також люди, які прибули з Русі, статі отримали право користування константинопольськими лазнями – привілей, якої раніше були удостоєні тільки жителі Константинополя, навіть не інші піддані Візантії. Найважливішим же підсумком походу Олега на Константинополь стало право безмитної торгівлі для купців з Русі. Після укладення договору з візантійською владою Олег повісив на воротах Константинополя свій щит. Так з Руссю – молодою державою східних слов’ян, на яких до того моменту візантійці дивилися як на варварів, довелося рахуватися найсильнішою державі Європи того часу. Це ясно говорило про те, що на європейській політичній арені з’явився новий серйозний учасник. Якщо ж розглядати політику Олега крізь призму його особистості, то вона по суті є частиною норманських завоювань в цілому. Однак нормани, встановивши свою владу на східнослов’янських землях і створивши там нову державу, незабаром, як і в багатьох інших областях Європи, асимілювалися серед місцевого населення, та їхні нащадки самі перетворилися на слов’ян.

Посилання на основну публікацію