Русь Литовська

Одним з наслідків монгольської навали і встановлення ординського панування стало включення західних земель Давньої Русі до складу Литовського князівства, отримав пізніше назву Великого князівства Литовського і Руського.
Причиною цього багато в чому стала зовнішньополітична загроза. Крім встановлення ординського ярма, північно-західні землі Русі в XIII в. піддалися натиску німецьких духовнорицарскіх орденів (Тевтонський орден, Орден мечоносців; потрапив ряд поразок від російських і литовських військ, мечоносці влилися до складу Тевтонського ордена, східна частина якого отримала назву Лівонського ордена). Тільки об’єднаними зусиллями можна було протистояти грізним ворогам.

У 1262 р уклавши союзний договір з Олександром Невським, російсько-литовські війська розбили хрестоносців Тевтонського ордену. Литовський князь Міндовг завдав також дві поразки загонам ординців при їх спробі проникнути на територію Литви. У подальшому, виступаючи з ідеєю боротьби з Ордою і завдавши їй ряд відчутних поразок, великі литовські князі домоглися значних успіхів у своїй об’єднавчої політиці.
Велике князівство Литовське і Руське будувалося як своєрідна федерація. Відносини між литовськими князями та російськими землями будувалися на договірних засадах. У XV-XVI ст. права руських князів – васалів великого князя Литовського закріплювалися спеціальними документами – привілеями. Цікава правова ситуація склалася після укладення 1386 р унії між Великим князівством Литовським та Польщею. З одного боку, литовські та руські землі підпадали під юрисдикцію польського права, з іншого боку, тут як і раніше діяли юридичні норми Давньої Русі, закріплені в Руській Правді (вони входили до складу так званих Литовських статутів).

Сама історія Великого князівства Литовського, як економічна, так і політична, сприяла збереженню і навіть консервації ряду давньоруських демократичних, общинних порядків. Найбільш яскраво общинна демократія проявилася у сфері управління. Як і в попередні періоди, верховним органом правління в містах Полоцької, Смоленської, Вітебської та інших земель було віче. Воно мало широкими повноваженнями. За вічем збереглося право «покликання» і вигнання князів. Наприклад, в 1380 р князь Ягайло виділив Полоцьк своєму братові, але полочани відмовилися прийняти його. В 1410 р жителі Смоленська закликали на князювання свого князя Юрія Святославича, а посланого до них Вітовтом князя Романа Брянського убили. Більше того, ця традиція поширювалася і на владу намісників, воєвод, що було закріплено юридично в особливих грамотах, давалися містам.

Віче могло накладати на населення податі, плати на міські потреби, вирішувало митні проблеми. Віче головного міста видавало статути для всієї землі, вирішувало питання про міську земельної власності, обговорювало проблеми зовнішньої політики. Віче в малих містах і волостях здійснювало «розруб» повинностей, налагавшихся волость, обирало волосних старців – общинну владу. Усяке замах на цей старовинне право волості викликало бурю протестів з боку населення.
Крім віча, в західноруські землях довгий час зберігалися й інші риси, властиві давньоруської общинної демократії: кончанскими-сотенна система, народні ополчення, обрання вищих церковних ієрархів і волосних священиків і контроль над ними.

Посилання на основну публікацію