Розвиток СРСР після Великої Вітчизняної

Повоєнні роки почалися з перемоги над фашизмом, з віри, що все найважче залишилося за порогом небаченої у світовій історії за масштабами руйнувань війни і з пафосу відновлення. Страшний підсумок війни свідчив:
1 710 зруйнованих міст, 70000 спалених дотла сіл, 32000 знищених промислових підприємств, 65 000 кілометрів підірваних залізничних колій. В цілому матеріальний збиток, нанесений нашій країні, був оцінений в 679 млрд рублів, що в 5,5 рази перевищувало національний дохід СРСР в 1940 р Країна втратила, за дуже приблизними і поки ще дискусійним оцінками, 27 млн ​​чоловік убитими, що склало шосту частина активного населення країни, загальна чисельність якого в 1946 р (172 млн чоловік) ледь перевищувала рівень початку 1939
Прагнучи довести світовій спільноті, що тільки перша в світі соціалістична держава, незважаючи ні на що, в першу чергу думає про благо людини, І.В. Сталін дав вказівку скасувати карткову систему постачання населення, провести грошову реформу і знизити ціни на різні товари. Умови проведення грошової реформи 1947 (обмін грошей проводився з 16 грудня по 22 грудня, а в окремих районах до 29 грудня) зумовили фактичну конфіскацію готівки в населення, які обмінювалися за курсом 10 до 1. Виграли лише ті громадяни, які тримали гроші на ощадкнижках, оскільки тут вклади обмінювалися диференційовано. Причому суми до трьох тисяч рублів міняли 1 до 1, від трьох до десяти тисяч рублів – 3 до 2, понад десять тисяч рублів – 2 до 1. Вважалося, що це удар по спекулятивним елементам, а трудящі в результаті реформи навіть виграють. Насправді грошова реформа 1947 вельми чутливо вдарила по найбільш кваліфікованим і енергійним трудівникам – робітникам високих розрядів, технічної інтелігенції, а також по тих, хто був зайнятий у важких і шкідливих виробництвах (там були підвищені ставки) і в сільському господарстві. Скорочення торкнулися саме їх накопичень, які в основному і були представлені готівкою. І навпаки, є ряд свідоцтв, що говорять про те, що частина працівників партійних, радянських, господарських та правоохоронних органів у центрі і на місцях, дізнавшись напередодні про умови проведення реформи, встигли блискавично отоварити значні суми готівки, перевели їх на ощадкнижки, розділили великі вклади в ощадкасі на кілька дрібних, щоб забезпечити обмін за пільговим курсом, і т. д.
Широко рекламована кампанія скасування карткової системи і пониження цін насправді на підвищення рівня життя народу практично не вплинула. Ціни держторгівлі у міру відновлення господарства і зростання виробництва товарів дійсно знижувалися. Якщо їх рівень у четвертому кварталі 1947 р коли були скасовані картки, прийняти за сто, то на 1 березня 1949 їх індекс становив 71%, на 1 квітня 1954 – 43%. Але при цьому вони були більш ніж на третину вище довоєнного рівня. Слід зазначити, що від зниження цін вигравали більшою мірою люди з високими на ті часи заробітками. Зарплата ж у ті роки була практично заморожена.
Ринкові ціни в ту пору бували деколи нижче державних. Однак не слід забувати: у той час продавець на ринку, колгоспник, представляв більшість народу, так що низькі ціни означали низький дохід цієї більшості. Самі недоїдали, а на ринок везли – ось звідки було ринковий достаток. Селян у нас в той час було близько 70 млн з 170 млн. Населення країни. Вони паспортів не мали і покидати села «самовільно» не могли. З решти 100 млн приблизно тільки 60-70 млн чоловік представляли собою реальних покупців. Але й вони отримували не 12 місячних зарплат, а менше, бо їх примушували в обов’язковому порядку підписуватися на державні позики, зазвичай у розмірі місячного заробітку.
У 1947 р значну частину території країни охопив голод. Він виник після сильної посухи 1946 р охопила основні сільськогосподарські житниці європейської частини СРСР. Після війни натуральні та грошові доходи з колгоспів і колгоспників на користь держави набагато зросли. Нові побори призвели до загибелі сотень тисяч селян і до остаточного зубожіння мільйонів. Щоб уникнути сплати податків, а вони стягувалися не у вигляді загальної суми, а з кожної одиниці сільськогосподарської культури або домашньої худоби і птиці, колгоспники змушені були згортати багатостороннє господарство і залишати виробництво тільки тієї його частини, податок на яку був менше або без чого родині загрожувала б голодна смерть. Поряд з цим від колгоспів вимагали у вигляді натуральних поставок продукти, які вони не виробляли. Вирішуючи цю проблему, вони були змушені купувати ці продукти за ринковою ціною і здавати їх державі безкоштовно. Робота на землі перетворювалася на безрадісний і малодоходний примусову працю.
Подальший розвиток народного господарства країни впиралося в порочність самої системи адміністративно-командного соціалізму.
Все, навіть незначні питання розвитку економіки вирішувалися в центрі, а ініціатива місцевих господарських органів була обмежена до межі. Плани і необхідні матеріальні фонди для їх виконання також спускалися зверху. Абсурдність централізованого управління приводила до того, що комунікації між постачальниками, виробниками та суміжниками розтягувалися на тисячі кілометрів. Безгосподарність і плутанина породжували простої на виробництві, штурмівщину і вели до величезних матеріальних втрат. Немислимо виріс центральний бюрократичний апарат. Хабарництво стало звичайною формою ділових відносин, брехня – способом життя.
Після війни багаторазово робилися внутрішньовідомчі реформи, змінювалися характер і функції плануючих органів, але суттєвих змін ці заходи в керівництво економічним життям країни не внесли. На першій сесії Верховної Ради СРСР (березень 1946) Рада Народних Комісарів був перетворений у Раду Міністрів СРСР, а Поради Народних Комісарів союзних і автономних республік були перетворені в Поради Міністрів даних національних утворень. Цим актом як би особливо підкреслювалася вища роль держави, на жаль, давно не залежної від волі власного народу.

Посилання на основну публікацію