Розвиток мануфактурної промисловості

Головними напрямами економічної політики в XVIII в. стали протекціонізм – підтримка розвитку вітчизняної промисловості і меркантилізм – переважання вивезення товарів з країни над ввезенням з метою концентрації капіталів усередині країни.
На початку Північної війни Петро I зробив рішучі кроки по створенню залізоробних і мідеплавильних заводів. Деякі з них, наприклад, Петровські заводи в Олонецком краї, засновані А. Д. Меншиковим, за кількістю працювали і технічної оснащеності були одними з кращих в Європі. У 1719 р була видана Берг-привілей, по якій всякому приватній особі давалося право усюди шукати мінерали, плавити метали, за умови виплати в казну 1/10 вартості видобутку. При цьому власник землі, на якій були знайдені поклади руди, не міг перешкоджати розробці родовища: в нагороду він отримував 1/32 частину прибутку.

Спочатку в Росії переважали казенні мануфактури, які освоїли випуск військової продукції (гармати, рушниці, порох, солдатське сукно). Пізніше стали домінувати приватновласницькі підприємства. Приватне підприємництво цар заохочував, так як управління багатьма державними мануфактурами було погано організоване. Змінився і асортимент продукції, що випускається: поряд з виробами для армії виготовлялися і товари цивільного призначення (ковальські та залізні вироби, вовняні і шовкові тканини і т. П.). Держава нерідко передавало казенні мануфактури приватним власникам і надавало безвідсоткові позички на їх розвиток. Приватними підприємцями – організаторами мануфактурного виробництва в Петровську епоху були Микита Демидов і Опанас Гончаров. Поряд з купцями і промисловцями мануфактури засновували (або купували) дворяни.
Залежно від того, у чиїй власності перебували мануфактури, вони мали той чи інший склад робочої сили. На казенних трудилися наймані працівники (посадські ремісники, діти солдатів і матросів), які одержували заробітну плату, і приписні селяни (чорносошну і палацові, які замість сплати податей були зобов’язані працювати на казенних мануфактурах). Для роботи на підприємствах підприємцям було дозволено купувати кріпаків. Таких селян стали називати посесійними. Поміщики на своїх мануфактурах використовували переважно працю кріпаків.
На більшості російських мануфактур працювало по декілька десятків чоловік. Але були серед них і великі підприємства. Наприклад, на Адміралтейській верфі в Петербурзі деколи будували кораблі до 10 тис. Чоловік.
Петро I всіляко прагнув захистити вітчизняних товаровиробників від конкуренції з боку іноземців за рахунок високих мит на ввезену продукцію. Введений в 1724 р митний тариф передбачав сплату мита в розмірі 75% від ціни на ті імпортувалися товари, які вироблялися і в Росії (віск, залізо, парусину). Одночасно заборонялися до ввезення вироби, виробництво яких освоювала російська промисловість (швейні голки, вироби з шовку). При вивезенні промислових виробів стягувалися мінімальні суми.
Вжиті Петром зусилля не пропали даром: до кінця його царювання в Росії було вже близько ста мануфактур. Виплавка чавуну збільшилася більш ніж у п’ять разів. Був налагоджений випуск різних сортів заліза, міді, різних виробів з них. Росія стала найбільшим експортером металу. Почалася розробка покладів золота і срібла.
Новий етап у розвитку російської мануфактурної промисловості настав за царювання Катерини II. Мануфактурщиков-недворянам було заборонено використовувати кріпосну працю, скасовувалася приписка селян до заводів. Після цього підневільну працю продовжував використовуватися лише на підприємствах, що належали дворянам. Маніфест про свободу підприємництва (1775) дозволив селянам займатися промисловою діяльністю. Деякі з них, навіть залишаючись у кріпацтва, ставали щасливими підприємцями. Викупивши на волю, вони засновували власні торгово-промислові династії. Так, завдяки діяльності Бугримової, Горєлових, Грачова великим центром текстильної промисловості стало село Іваново Володимирській губернії. До кінця XVIII в. промисловість грала значно важливішу роль в економіці країни, ніж в попередньому столітті. На більш ніж 1200 мануфактурах працювали десятки тисяч робітників. 40% з них були вільнонайманими.

...
ПОДІЛИТИСЯ:

Дивіться також:
Хто зруйнував Карфаген?