Розвиток країн Латинської Америки на початку 20 століття

До початку ХХ століття населення Латинської Америки перевищила 60 млн. Чоловік (4% населення земної кулі). Традиційна аграрна і сировинна продукція латиноамериканських країн користувалася великим попитом на зовнішньому ринку. Напередодні Першої світової війни на частку Аргентини припадало 46% усього світового експорту яловичини і кукурудзи, 16% – пшениці. Бразилія і Колумбія стали провідними постачальниками кави, Куба – тростинного цукру. Чилі була монополістом з видобутку та продажу селітри. У цьому зв’язку зростання накопичень від зовнішньої торгівлі сприяв загальному економічному прогресу.
Однак основними виробниками експортної сільськогосподарської продукції були латифундії, власникам яких належало близько 80% всіх оброблюваних земельних угідь. Тісний зв’язок зі світовим ринком прискорила трансформацію латифундизма, зумовивши поширення в ньому капіталістичних форм господарювання. Найману працю, частка якого серйозно збільшувалася, поєднувався з кабальними формами оренди та найму.
Загальний економічний підйом супроводжувався розвитком місцевої фабрично-заводської промисловості, особливо в Аргентині, Уругваї, Чилі, Бразилії та Мексиці. Однак вона співіснувала з масою дрібних підприємств кустарно-ремісничого типу. Розвивалися в основному легка і харчова промисловість, а важка індустрія практично була відсутня. Таким чином, промисловий переворот, що почався в 70-80-і рр. XIX ст., Залишався незавершеним. Значна частка країн Латинської Америки і переважна кількість Центральноамериканських держав раніше залишалися на низькому рівні розвитку капіталізму. При цьому становлення промислового виробництва відбувалося за домінуючої ролі агроекспортной економіки.
Панування експортної моделі розвитку підсилю-ло деформацію економіки в цілому. Від виробництва одного-двох експортних продуктів залежало добробут країни, а економіка набувала потворний монокультурний характер.
Рубіж XIX-ХХ ст. відзначений різкою активізацією проникнення іноземного капіталу в цей регіон. До 1914 р іноземні інвестиції в країни Латинської Америки перевищили 9 млрд. Дол. Більше половини становили гроші англійських інвесторів, серйозно посилювалося фінансове присутність американців і німців. Однак цей процес надавав суперечливе вплив:
«+» – Прискорення розвитку економіки країн Латинської Америки;
– Впровадження передових форм організації промислового виробництва.
АЛЕ! «-» – Посилення диспропорції в розвитку народного господарства країн і збільшення їх монокультурною спрямованості і навіть загроза їхньому суверенітету.
Приклад: взаємини США і країн Центральної Америки, так званих «бананових республік», тобто формально-юридично незалежних держав, на ділі повністю залежних від масштабів експорту в США тропічних фруктів.
Отже, на початку ХХ ст. Латинська Америка стала средоточением протиріч, як властивих капіталістичному суспільству, так і суспільству перехідного типу, де зберігаються крайні форми пережитків традиційного укладу господарства і життя. Крім того, існували регіональні, етнічні розбіжності, проблеми політичного устрою. Ці фактори визначали неоднозначність, багатоплановість і специфіку соціально-політичних процесів.
Якщо в Європі та Північній Америці до цього часу вже склалися основи громадянського суспільства, то в Латинській Америці, навіть у найбільш розвинених країнах, до цього було ще далеко. До початку новітнього часу тут склалися особливі політичні режими – «елітарні демократії» – уособлюють політичне панування місцевих олігархічних кіл.
Першим за часом такий режим оформився в Аргентині (1880-1916). У країні існувала Конституція (американського типу), діяли політичні партії, проводилися вибори, але в них брало участь всього кілька десятків тисяч чоловік (при восьмимільйонну населенні). Тобто основна частина жителів залишалася поза політичним процесом.
У самому кінці XIX століття в Латинську Америку стали проникати соціалістичні ідеї. Першою країною, де виникла соціалістична партія, також стала Аргентина (1896 г.). Потім подібні партії з’явилися в Чилі та Уругваї. Одночасно з соціалістами впевнено набирали популярність анархічні ідеї, найбільш импонирующие низам суспільства. Процес формування нових політичних партій, як показник поступового розвитку ідеологічного плюралізму, а значить і громадянського суспільства, сприяли крахові режимів елітарних демократій.
Однак це був дуже суперечливий процес, в якому вигадливо перепліталися консервативні, ліберально-реформістські і революційні тенденції. У різних країнах їх співвідношення було неоднаковим:
– Ліберально-реформістські тенденції визначали динаміку розвитку Чилі, Уругваю, почасти Аргентини,
– Консервативно-охоронні панували в «бананових республіках» Центральної Америки і Карибського моря, Венесуелі,
– Революційна тенденція найяскравіше проявила себе в Мексиці, де в 1910 р спалахнуло найбільше революційне виступу в Латинській Америці першій половині ХХ ст. – Мексиканська революція 1910- 1917 рр. У ході неї були знищені багато пережитки попередніх епох, а сама революція сприяла бурхливому прогресу мексиканського суспільства, зумовивши його лідируючі позиції в багатьох галузях соціально-економічного та політичного розвитку в рамках регіону.
Початок Першої світової війни мало що змінила в житті країн Латинської Америки. Так само як і їх найближчий сусід – Америка – держави латиноамериканського регіону заявили про свій нейтралітет. Лише в 1917 р після вступу США у війну на боці Антанти, а також після нападу німецьких підводних човнів на морські торговельні комунікації Нового Світу, частина країн регіону пішли на оголошення війни Німеччині. У квітні 1917 р – Панама і Куба (слідом за США), у жовтні – Бразилія, а навесні і влітку 1918 р – Гаїті, Гватемала, Гондурас, Нікарагуа і Коста-Ріка. Інші країни регіону зберегли нейтралітет до кінця війни.
Участь у війні обмежувалося постачанням союзників (головним чином США), стратегічною сировиною, продовольством, охороною своїх територіальних вод. Бразилія брала участь у деяких військово-морських операціях англійців.
Однак війна внесла зміни до традиційні зв’язки Латинської Америки із Західною Європою:
– Різко скоротився приплив європейських капіталів і товарів;
– Підвищилися ціни на сировинну продукцію;
– Зросло накопичення капіталів всередині країн, що зумовило зростання місцевого виробництва, орієнтованого на внутрішній ринок.
На жаль, світова економічна криза 1920-1921 рр. призвела до падіння попиту на латиноамериканську продукцію і завдав удару по економіці країн Латинської Америки. Надалі знову посилився приплив європейських товарів і капіталів, що ні сприяло зростанню місцевого виробництва.
Одночасно за роки війни істотно посилили свої позиції в регіоні США. Виросли американські капіталовкладення і питома вага США у зовнішній торгівлі латиноамериканських країн, особливо в Центральній Америці. До початку 20-х рр. США також серйозно потіснили Великобританію в економіці ряду країн Південної Америки.

Посилання на основну публікацію