Розширення території Росії в першій третині 19 ст.

У царювання Олександра I до складу Росії увійшли великі території, населені народами з різними мовами, релігіями і культурами. В результаті останньої за часом російсько-шведської війни 1808-1809 рр. була приєднана Фінляндія. Обладавшая автономією у складі Швеції, вона зберегла її і в Росії. У 1809 р на засіданні сейму Великого князівства Фінляндського за участю депутатів усіх станів російський імператор зобов’язався «непорушно зберігати і оберігати» закони цієї країни. Вищим виконавчим органом Великого князівства став сенат, членами якого могли стати тільки його корінні жителі (фіни і шведи). Без згоди сейму не затверджувались закони і не вводилися податки. Зовнішньоторговельна діяльність Фінляндії регулювалася власними митними правилами. З часом у неї з’явилася навіть своя грошова одиниця – марка.
Царство Польське отримало від Олександра I конституцію, згідно з якою російський імператор одночасно був польським царем, а законодавчу владу здійснював виборний сейм. Однак після антиросійського повстання 1830-1831 рр. у Польщі Микола I скасував конституцію і сейм. Управління краєм було покладено на генерал-губернатора, призначуваного царем. Аж до революції 1917 р поляки вважалися одними з найбільш неблагонадійних підданих імперії, схильними до непокори і хвилювань.
За Бухарестським світу, що завершив російсько-турецьку війну 1806-1812 рр., До Росії відійшла Бессарабія. Після приєднання до Росії на її території деякий час діяли елементи автономії. При Миколі I на Бессарабію були поширені общеимперские закони і загальноімперський порядок управління. На південні землі, де колись кочували пішли до Туреччини ногайці, переселилися з Балкан сповідували православ’я гагаузи і болгари.
Початок приєднанню Закавказзя поклало підписання в 1783 р Георгіївського трактату про встановлення протекторату Росії над восточногрузінскім царством Картлі-Кахеті. Росія брала східну Грузію під своє заступництво і зобов’язувалася захищати її під час війни. Проте це не врятувало грузинські землі від згубних набігів сусіднього Ірану. Вже до 1810 завдяки підтримці з боку місцевого населення Грузія і північний Азербайджан опинилися під контролем російських військ. За Бухарестським договором визнавалися права Росії на Грузію. У 1813 р був укладений Гюлістанський мирний договір, за яким Іран визнавав перехід до складу Росії територій Дагестану, північного Азербайджану та східної Грузії.
Вид Тіфліса. Художник Н. Ченців

Посилення впливу Росії на Кавказі призвело до загострення англо-російських відносин. У 1826 р іранський шах, підштовхуваний англійської дипломатією, розв’язав нову війну проти Росії, претендуючи на закавказькі землі. Місцеве населення не підтримало вторглися на територію північного Азербайджану іранські війська. Вступ в ході війни російських військ у східну Вірменію супроводжувалося підйомом національно-визвольного руху. На допомогу вірменам прийшло і грузинське ополчення. У 1828 р Іран, зазнавши поразки у війні, по Туркманчаіскому договором передав Росії Єреванське (східна Вірменія) і Нахічеванське ханства. Цей мирний договір поклав край війнам між Росією та Іраном. У тому ж році почалася війна з Туреччиною, в результаті якої по Адріанопольським мирним договором до Росії відійшли Чорноморське узбережжя Кавказу від гирла річки Кубані до Поті, Ахалцихський область (південні грузинські землі) і дельта Дунаю. Перемоги російських військ позбавили народи Закавказзя від винищувальних навал іранських і турецьких військ.
Російські влади прагнули встановити добрі стосунки з місцевою знаттю. Близько 30 тис. Грузинських поміщиків отримали дворянство і князівські титули. У Грузії та Азербайджані всі землі, що знаходилися в розпорядженні місцевих поміщиків до часу приєднання до Росії, були оголошені їх безумовним і спадковим володінням, а селяни, які жили на них, – кріпаками. Землі тих представників місцевої знаті, які були налаштовані вороже до Росії, підлягали конфіскації і передачі в казну. За вірменською церквою закріплювалися її землі разом з жили на них селянами. Завдяки цим заходам більшість представників закавказької знаті вірою і правдою стали служити імператорської Росії.
В результаті приєднання Закавказзя до Російської імперії припинилися усобиці, населення було захищене від нападів ззовні. Були створені сприятливі умови для розвитку господарства, для збереження і розвитку вірменської, азербайджанської, грузинської культури.

...
ПОДІЛИТИСЯ: