Розкол Європи

Завдання посилення своїх позицій в Старому Світі була вирішена американцями шляхом надання країнам Західної Європи фінансової та економічної допомоги відповідно до плану Маршалла (названого на ім’я запропонував в 1947 р цей план держсекретаря США). Отримання допомоги зобов’язувало європейців виконувати ряд умов: видалити комуністів зі складу урядів, узгоджувати зі Сполученими Штатами фінансову та економічну політику. Сталін розцінив план Маршалла як засіб підпорядкування Європи (включаючи східноєвропейські держави), нав’язування їй гегемонії США. Це підштовхнуло керівництво СРСР до кроків, спрямованих на те, щоб до влади в країнах Східної Європи прийшли прорадянські уряду. У західноєвропейських країнах – союзницах США комуністи були змушені покинути урядові кабінети. У результаті до початку реалізації плану Маршалла Європа виявилася розколотою в політико-економічному відношенні. Створення надалі Ради економічної взаємодопомоги (1949) та Європейського економічного співтовариства («Спільного ринку», 1957 г.) стало закономірним результатом цього процесу.

Політичний і ідеологічний поділ Європи став причиною розколу її найбільшої країни – Німеччини. Рішення Потсдамської конференції щодо збереження єдиного німецького держави не були реалізовані. Спроба СРСР шляхом блокади Західного Берліна змусити Захід погодитися з приєднанням цієї частини німецької столиці до радянській зоні окупації закінчилася безрезультатно. Берлінський криза 1948-1949 рр. вперше поставив колишніх союзників на грань «гарячої» війни і привів до поділу Німеччини на дві частини. Західна (ФРН) і Східна (ГДР) Німеччина розташувалися по різні сторони барикад «холодної війни».
Більшість держав Європи виявилися втягнутими в створені під егідою наддержав військово-політичні блоки. У 1949 р десять європейських країн (Бельгія, Великобританія, Данія, Ісландія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Норвегія, Португалія, Франція) і дві північноамериканські (США і Канада) заснували Організацію Північноатлантичного договору (НАТО). «Зоною відповідальності» НАТО оголошувалася Північна Атлантика і території держав – учасниць альянсу. Хоча договір передбачав досягнення консенсусу при ухваленні рішень, військова міць США, підкріплена їх економічним впливом, забезпечила американцям пріоритет всередині блоку.
На противагу НАТО в 1955 р Радянський Союз створив свій військово-політичний союз. Рішення про його формування було прийнято після вступу до Північноатлантичного альянсу Федеративної Республіки Німеччини. Включення до складу збройних сил НАТО західнонімецької армії керівництво СРСР розцінило як загрозу безпеці країни і ревізію результатів Другої світової війни. До Організації Варшавського Договору (ОВД) увійшли СРСР, Польща, Чехословаччина, Угорщина, Болгарія, Румунія і НДР. Радянські війська, що знаходилися на території ряду країн – учасниць ОВД, надалі грали роль гаранта збереження прорадянських режимів.

Посилання на основну публікацію