Росія в пошуках стратегічних союзників

Після Російсько-японської війни геополітичний баланс у світі істотно змінився. Росія, втративши колишні позиції на Сході, була змушена повернутися до європейських пріоритетам. Ще до підписання миру з Японією була зроблена спроба змінити конфігурацію європейської політики. Подвійна політика Великої Британії та Франції щодо Росії в ході її конфлікту з Японією сприяла російсько-німецькому зближенню. На зустрічі імператорів Росії та Німеччини поблизу острова Бьерке (Фінляндія) 11 липня 1905 було підписано угоду про союз. Перший пункт його свідчив, що у випадку, «якщо будь-яка європейська держава нападе на одну з двох імперій, союзні боку нададуть одна одній допомогу всіма силами, наземними і морськими». Росія, вірна союзницький обов’язок, повідомила про що відбулося угоді Францію. Однак та категорично відкинула ідею тристороннього франко-німецько-російського зближення, і Микола II був змушений відмовитися від угоди в Бьерке. Це ускладнило відносини Росії та Німеччини.

Одночасно, зважаючи на ослаблення військово-морської могутності Росії і повернення її політики на «континентальні рейки» дещо спала напруженість у російсько-англійських відносинах. У результаті 31 серпня 1907 в Петербурзі було підписано угоду між Росією і Англією про розподіл сфер впливу в Азії. Після цієї угоди Антанта стала повноцінним військово-політичним союзом – Потрійною згодою (Великобританія, Франція, Росія). Йому протистояв створений раніше Троїстий союз на чолі з Німеччиною.

Російський і німецький імператори Микола II і Вільгельм II розмовляють з солдатами російського піхотного полку. 1912

Проба сил двох блоків сталася на Близькому Сході, а потім на Балканах. Німеччина прагнула до завоювання ринків на Близькому і Середньому Сході в умовах ослаблення там позицій Росії. Прагнучи уникнути відкритого конфлікту з Німеччиною, Росія уклала з нею Потсдамської угоду, яке стало лише тимчасовим компромісом. Німеччина відмовлялася по ньому від створення концесій в північному Ірані, де свої інтереси оберігала Росія, а та, у свою чергу, обіцяла поєднати свою залізничну мережу з Тегераном, підтримуючи тим самим міжнародний статус побудованої німцями Багдадської залізниці.
Ще більш гострими стали відносини між Троїстим союзом і Антантою на Балканах. У міру ослаблення Туреччини про свої інтереси у відношенні її територій заявили практично всі великі держави. Англія і Франція бажали не тільки закріпитися в колишніх володіннях Туреччини в Північній Африці і на Близькому Сході, але й посилити свій вплив в Греції. Австро-Угорщина бачила свій інтерес у зміцненні впливу на північному заході Балкан, Росія мала традиційні інтереси в Румунії та Болгарії, які вона звільнила раніше від турецького панування, а також у Сербії і Чорногорії. Німеччина бачила в цьому регіоні свій інтерес, пов’язаний з будівництвом Багдадської залізниці.

Перша і друга Балканські війни (1912-1913) призвели не просто до перекроювання кордонів на Балканах, а й до різкого загострення відносин між великими державами, яке і привело в підсумку до Першої світової війні.

Балканські війни мали і суто військове значення, повною мірою проявилося незабаром у світовій війні. Саме під час цих воєн було продемонстровано значення для ходу військових дій підвищення дальнобійності і скорострільності артилерійського та стрілецького озброєння, збільшення кількості кулеметів, використання авіації не тільки для розвідки, а й для бомбометання, застосування підводних човнів і бронеавтомобілів, телефону, радіо і телеграфу (включаючи активне використання шифрованого зв’язку), нових видів укриттів для солдатів в польових умовах (траншеї, окопи) і т. д. Виявилися переваги таких видів маневру, як обходи та охопити супротивника, удари по одному напрямі (концентричні удари), використання раніше невідомої тактики ведення артилерійського вогню. Стало ясно й те, що в коаліційної війні необхідне створення єдиного органу управління та стратегії взаємодії союзників. Небувало важливу роль у нових умовах набував і військовий тил.

Посилання на основну публікацію