Росія і європейські військово-політичні союзи

На початку XX в. у відносинах між великими державами виник цілий комплекс протиріч, які врешті-решт привели світ до найстрашнішої з воєн, що трясли планету до того часу, – Першої світової. Головні протиріччя існували між Францією і Німеччиною, а також Великобританією і Німеччиною. Французи не могли забути втрати Ельзасу і третини Лотарингії, що стала результатом поразки у франко-прусській війні. Завдяки величезної контрибуції, отриманої з поваленого супротивника, прискорилося економічний розвиток Німеччини, виросла її військова міць. Тому, побоюючись нової війни, французький уряд стало активно шукати союзників. Особливо важливим для Франції було залучення на свою сторону Росії, так як східний сусід Німеччині був здатний «врівноважити» її і змусити воювати на два фронти. Військова конвенція 1893 вирішувала цю задачу: франко-російський союз став реальністю.

Росія опинилася в складному становищі – їй довелося лавірувати між Німеччиною і Францією. Династичні зв’язки імператорських дворів Росії та Німеччини, а також схожість політичного ладу обох монархій, здавалося, створювали передумови для єдності дій. Кайзер Вільгельм II переконував свого кузена Миколи II відмовитися від союзу з Францією і зближення з Великобританією. Однак, коли прийшов час зробити остаточний вибір, російський уряд, усвідомлюючи невигідність розриву з Францією, вирішило залишитися вірним союзу з нею. До того ж інтереси вірного союзника кайзера по Троїстого союзу – Австро-Угорщини все більше вступали в протиріччя з російськими устремліннями на Балканах.
Росія здавна вважала Балкани зоною своїх інтересів і усвідомлювала відповідальність за долю жили тут православних народів. Однак після російсько-турецької війни 1877-1878 рр., Що принесла Болгарії звільнення, в регіоні посилився вплив Австро-Угорщини та Німеччини. У 1908 р австрійці анексували Боснію і Герцеговину, створивши міцний плацдарм для подальшого просування на Балканах. Підсумки Балканських воєн 1912-1913 рр. остаточно посварили два сусідніх слов’янських держави – Сербію та Болгарію. Сербія і Чорногорія стали орієнтуватися на Росію, Болгарія – на Німеччину.

Прагнучи спільно протистояти зростаючої військової потужності Німеччини та плануючи в разі можливої ​​перемоги над нею «прибрати до рук» колонії противника, Великобританія і Франція в 1904 р уклали союз. При цьому їм вдалося вирішити власні протиріччя, пов’язані з розділом сфер впливу в Північній Африці. Щоб остаточно визначити своє місце в системі європейських спілок, Росії необхідно було врегулювати відносини з партнером Франції – Великобританією. Після довгих переговорів в 1907 р вдалося укласти англо-російську угоду, яке дозволяло протиріччя, що виникали в першу чергу на Середньому Сході. Росія придбала міцні позиції в Персії (Ірані), перетворившись на державу, активно впливає на ситуацію в регіоні. Доступ до іранської нафти і в перспективі до портів у Перській затоці компенсував відмова від впливу на Афганістан. Таким чином, до початку світової війни Росія опинилася в таборі противників Німеччини.

ПОДІЛИТИСЯ:

Дивіться також:
Революція в Німеччині