Роль радянських спецслужб у розгромі нацизму

Роль радянських спецслужб у розгромі нацизму (на матеріалах розвідувально-диверсійної діяльності НКВД-НКГБ Української РСР)
Розвідувально-диверсійна і оперативно-бойова діяльність за лінією фронту («зафронтовим діяльність») з перших днів Великої Вітчизняної війни набула значення самостійного і пріоритетного спрямування зусиль органів держбезпеки по відсічі агресорам. Вона активно велася, в тому числі органами держбезпеки на території Української РСР, а потім територія республіки стала головним плацдармом для переносу розвідувально-диверсійної роботи в окуповані гітлерівцями країни Східної та Центральної Європи, надання допомоги місцевим патріотам-антифашистам.
У 1941 – першій половині 1942 р органи НКВС припала основне навантаження з розгортання та оперативного забезпечення партизанського руху. На початок 1941 р 4-й відділ НКВС УРСР вивів у тил противника 63 партизанських загони (4855 бійців), підготував ще до 80 (2409 чоловік), 434 загону (12561 чоловік) вважалися підготовленими для осідання в разі приходу окупантів. До жовтня в тил противника вивели 122 партизанських загонів (5809 бійців) [647].
Незважаючи на значні втрати і прорахунки в організації, партизанський рух перетворився на вагомий чинник протиборства з агресором. До 10 травня 1942 на обліку НКВС УРСР перебувало 696 партизанських загонів (25 тис. Бійців), які до липня 1942 знищили 2 генералів, 613 офіцерів і до 37 тис. Солдатів противника, до 2 тис. Колаборантів, а також 64 ешелону, 159 танків і бронемашин, 1 264 автомашин, 59 складів і баз, 67 залізничних мостів, 18 штабів [648].
У квітні 1942 р 4-й відділ НКВС УРСР реорганізували в 4-е Управління. 4-е відділи створили в 15 обласних управліннях НКВС УРСР. Затверджене НКВС СРСР наказом від 1 червня 1942 р. № 001124 «Положення про роботу 4-х відділів НКВД-УНКВД республік, країв і областей» покладало на них функцію «організації та керівництва агентурно-розвідувальної та диверсійної діяльністю в тилу противника», збору військово-політичної інформації про становище на окупованій території [649 ].
Відповідно до затвердженого 16 жовтня 1943 становищем, функції відділів 4-го Управління встановлювалися таким чином:
– Перший відділ: керівництво оперативними групами в тилу противника, впровадження агентури в розвідувальні та контррозвідувальні органи, адміністративні установи противника на окупованій території, створення оперативних позицій у підпіллі ОУН, в Російської визвольної армії А. Власова, робота в середовищі «церковників і сектантів»;
– Другий відділ: організація диверсійно-терористичної роботи, розслідування за фактами зради агентури 4-го Управління, допит військовополонених, керівництво 4-ми відділами УНКДБ;
– Третій відділ: матеріально-технічне забезпечення агентурно-оперативної роботи, оперативний облік, інформаційно-аналітична робота, оперативна техніка та виготовлення документів прикриття [650].
До осені 1944 г. 3-й відділ зосередився на формуванні та виведенні спецгруп в країни Східної Європи, а новий, 4-й відділ відповідав за радіозв’язок, матеріальне забезпечення, оперативні обліки, роботу перекладачів [651].
До основних видів зафронтових оперативних («оперативно-чекістських») формувань НКВД-НКГБ ставилися:
– Агентурно-оперативні групи, або ж спецгрупи (3-5 кадрових співробітників та / або агентів, що пройшли спеціальну підготовку для дій в ближньому тилу з розвідувальними завданнями);
– Спеціальні, або ж розвідувально-диверсійні групи (10-12 кадрових працівників держбезпеки та кваліфікованих агентів, виводити за лінію фронту для організації розвідувально-диверсійної роботи з позицій партизанських формувань, для їх контррозвідувального захисту);
– Оперативно-чекістські групи спеціального призначення (10-15 і більше співробітників і агентів НКДБ, виведених на територію іноземних держав для виконання спеціальних завдань, організації там партизанського руху);
– Оперативно-чекістські бази або загони (загони співробітників, агентів спецслужби, партизанів, чисельністю до 100 і більше осіб, які вели активну бойову та диверсійну діяльність, служили базою для прийому і забезпечення нових спецгруп, формування партизанських сил.
Опергрупи, як правило, включали командира, заступника з розвідувально-диверсійній роботі, комісара, 1-2 і більше радистів-шіфровальшіков, медпрацівника, фахівців-підривників, бійців. Перевага віддавалася кадровим співробітникам НКДБ з досвідом разведработи в партизанських загонах, кадровим військовим, партизанам з досвідом розвідувально-диверсійної роботи, випускникам спецшкіл НКВД-НКГБ. Всього ж НКВД-НКГБ УРСР за роки війни створило 135 подібних формувань (7500 учасників) [652].
Серед основних завдань зафронтових-оперативних формувань можна виділити такі:
• в області розвідувальної роботи: збір та передача командуванню Червоної Армії, керівництву НКДБ УРСР та СРСР відомостей про дислокацію, чисельності, озброєнні, штабах військ противника, систему їх постачання, а також спеціальних, каральних, адміністративних органах, збройних формуваннях колаборантів, режимі і суспільно -політичної ситауции на окупованій території;
• відносно диверсійно-підривної роботи: порушення роботи (руйнування) нормальної роботи прифронтових і тилових комунікацій ворога, виведення з ладу промислових, енергетичних, видобувних об’єктів, знищення запасів палива, стратегічних матеріалів, організація спецпропаганди;
• в області контррозвідувальної роботи: вивчення форм і методів діяльності органів розвідки, контррозвідки, спецшкіл агресорів, їх карально-поліцейських структур, створення в них власних агентурних позицій, розкладання зсередини створених окупантами збройних формувань з числа народів СРСР, націоналістичних формувань, контррозвідувальна захист партизанських з’єднань [653].
На першому етапі війни було докладено зусиль для розгортання агентурної мережі в тилу агресорів, до Наприкінці 1941 р зайняв більшу частину території Української РСР. У 1941-1942 рр. при відході залишили на осідання 12726 оперативних джерел НКВС, у тому числі 43 резидента і 644 агентів, 41 диверсійну групу (502 чоловік), тисяча триста шістьдесят-сім розвідників-одинаків, 1901 утримувачів конспіративних квартир, 77 зв’язкових (до 1944 р. загальна чисельність виведених на окуповану територію негласних помічників досягла 17 тис.) [654]. З більшістю з них зв’язок відновити не вдалося.
Екстремальні умови початку війни, відсутність підготовлених співробітників і агентури, матеріально-технічної бази зумовили високі втрати і вкрай обмежену результативність заходів зафронтовим розвідувально-диверсійної діяльності на початковому етапі протиборства. Красномовна оцінка стану цієї ділянки роботи НКВД-НКГБ містилася у вказівках регіональним органам НКВС СРСР від 22 липня 1941 № 252. Відзначалося, що партизанські загони і диверсійно-розвідувальні групи (ДРГ) створювалися наспіх, «буквально за кілька годин з осіб, які один одного не знають », не вміють поводитися зі зброєю і диверсійної технікою. Учасники ДРГ не отримують дохідливого інструктажу, провідників по місцевості, компасів і карт (!). Відчувався гострий дефіцит одягу та продуктів, більшість груп «в кращому випадку розвалюються, не доходячи до лінії фронту, а в гіршому потрапляють до рук противника і розстрілюються» [655].
Поступово виявлялися і вживалися заходи щодо усунення серйозних недоліків в агентурно-оперативної роботи початкового періоду війни. Так, директива НКВД СРСР від 10 лютого 1943 № 48 відзначала, що основними недоліками в організації зафронтовим агентурної розвідки слід вважати незадовільну перевірку і поверхневу підготовку оперативних джерел; недостатню забезпеченість засобами зв’язку, внаслідок чого більшість джерел не мало можливості передачі відомостей в Центр; постановку агентурі надмірно масштабних, нереальних для виконання завдань; відсутність належної централізації у справі виведення негласних помічників на окуповану територію [656].
З часом вдалося значно зміцнити матеріально-технічну базу, підготувати понад 150 кваліфікованих радистів, відкрити потужні радіовузли з модернізованою технікою у Києві та Львові для далекого зв’язку з зафронтовим формуваннями [657].
У ході війни, залежно від змін стратегічної і оперативної обстановки, потреб Дієвої армії, коректувалися і завдання 4-го Управління НКВС-НКДБ УРСР. Так, перехід Червоної Армії в стратегічний наступ і поступове звільнення Лівобережної України викликали необхідність в активізації диверсійної роботи в тилу противника. 4-е Управління НКДБ УРСР виступило 20 серпня 1943 з розпорядженням про активізацію диверсійної діяльності: пропонувалося в 4-х підрозділах УНКДБ створити групи з 2-3 співробітників для організації диверсій на важливих залізничних комунікаціях, промислових і військових об’єктах.
Ставилося завдання підготовки спеціально навчених агентурних груп для їх виведення в тил противника. Вказувалося на необхідність підбору агентів-вербувальників зі зв’язками серед персоналу залізниць, промислових підприємств, інших об’єктів, здатних виводити з ладу мости, підривати ешелони, склади, бази ПММ, склади, військові підприємства і т. П. Відповідно, в розпал титанічної Битви за Дніпро спецгрупи знищили чимало військових об’єктів, порушили перевезення ворога, істотно полегшивши наступ своїх армій.
Щодо пріоритетів розвідувально-інформаційної діяльності, то про них можна судити з основних розділів схеми щомісячного звіту чотирьох підрозділів УНКДБ (жовтень 1944):
• інформація про організацію диверсій і ДРГ, підборі агентури по цій лінії, збиток військово-промисловому потенціалу ворога, фізичної ліквідації чільних фігур противника;
• відомості про вербування негласних джерел для розробки формувань ОУН і УПА, результатах оперативної роботи на цьому напрямку;
• звітність щодо агентурно-оперативних заходів проти польського націоналістичного підпілля (АК, НЗС), інших польських політичних організацій;
• інформація про агентурну розробці РОА, збройних формувань на службі у рейху з представників народів СРСР, «білої» еміграції, РОВС;
• дані про положення на території Німеччини, її країн-союзників, в окупованих країнах Східної Європи, про антирадянські політичних організаціях в еміграції [658].
Безумовно, протиборство з досвідченими і кваліфікованими спецслужбами противника, прорахунки у налагодженні зафронтовим діяльності, негативний «кадрове відлуння» передвоєнних незаконних репресій, співпраця з окупантами частини населення (насамперед, постраждалих від колективізації, розкуркулення та беззаконня) призводило до чималих жертв серед учасників таємної війни в тилу ворога. Відомо, що з виведених за лінію фронту в 1941-1942 рр. 4-му Управлінням НКВС УРСР 595 розвідувальних груп і 2 027 «одинаків» на «велику землю» повернулося лише 34 групи і 400 «одинаків» [659]. Всього ж за роки війни загинуло 489 (з них 42 радистів) та зникло безвісти 271 кадрових співробітників і агентів 4-го Управління НКВС-НКДБ УРСР [660].
Зупинимося на особливій ролі органів НКДБ УРСР у визвольній місії в країнах Східної Європи. Інтереси забезпечення стратегічного наступу Червоної Армії обумовили весною 1944 р постановку задачі 28 опергрупа 4-го Управління НКДБ УРСР передислокуватися на захід для розвідувально-підривної роботи в тилу противника, надання сприяння наступаючим військам, допомоги в розгортанні партизансько-підпільного руху народів Східної Європи і Балкан . Всього в жовтні 1943 р – травні 1945 р НКДБ УРСР вивів за кордон 53 опергрупи (780 кваліфікованих кадрових співробітників і агентів з досвідом партизанських дій), 759 агентів-одинаків. На території Польщі, Словаччини, Чехії за рахунок місцевих патріотичних сил ці формування розрослися до 4000 учасників [661].
Під час дій на території Східної Європи (тільки за період жовтень 1944 – січень 1945 р) опергрупи НКДБ УРСР знищили або вивели з ладу +7729 військовослужбовців противника, 16 командирів високого рангу і чиновників окупаційної адміністрації, 4 військових заводу, 71 міст, 109 ешелонів, 103 автомашини [662].
НКДБ УРСР ставив і завдання щодо усунення командних кадрів силових структур ворога і активних колаборантів. Зокрема, спецгрупі «Валька» доручили ліквідувати генерал-губернатора Польщі Франка [663]. Виведені в Німеччину агенти-жінки повинні були увійти в найближче оточення і ліквідувати «Ворона» – А. Власова. Збиралися відомості про місця перебування «Павука» – А. Гітлера [664].
Крім активних бойових і диверсійних дій зафронтові формування НКДБ УРСР добули значний обсяг стратегічної інформації. З території Східної Європи вони направили 167 серйозних інформаційних зведень, з яких – 50% на користь Центру, 32% – для Дієвої армії, 13% повідомлень містили цінні політичні відомості, а також кілька десятків зведень контррозвідувального характеру [665]. В цілому за роки війни на основі отриманих 4-му Управлінням НКВС-НКДБ УРСР розвідувальних відомостей склали 355 інформаційних документів, які отримали позитивну оцінку НКДБ СРСР і Генштабу Червоної Армії [666].
Більше того, окремі спецформування і агенти-одинаки якраз і спеціалізувалися на добуванні політичної інформації. Група «Вісла», наприклад, зосередилася на зборі відомостей про польському націоналістичному русі, стремившемся відновити Польщу в межах 1939 р, підготувала доповіді про Армії Крайової – НСЗ, Батальйони хлопських, політичних партіях Польщі [667]. Спецгрупа «Слов’яни», виведена в Болгарію, зібрала відомості про воєнізовані білогвардійських організаціях, «Партії монархічного об’єднання», «Військово-монархічному союзі» [668].
Активно вівся збір даних про військові злочинців, активних посібниках німців, агентах спецслужб супротивника. Одна лише група «Вірні» виявила 90 німецьких агентів, 78 – контррозвідки словацького пронацистського режиму Тіссо, 207 активних карателів. Інформатори групи «Зарубіжні» допомогли знешкодити 18 агентів гестапо, залишених в Чехословаччині при відступі, понад 40 активних посібниках окупантів [669]. Співробітники спецгрупи «Факел» за допомогою чеських патріотів і українських партизанів захопили начальника штабу РОА і командувача Південною групою збройних сил КОНР генерал-майора Ф. Трухіна (повішеного в Москві 1 серпня 1946) [670].
Зрозуміло, що провідним інструментом отримання цінних відомостей служили створені чекістами агентурно-інформаційні мережі. Так, розвідники спецгрупи А. Святогорова «Закордонні» в Чехословаччині залучили до співпраці (з числа місцевих антифашистів) 9 резидентів, 89 агентів, 12 інформаторів (67 джерел продовжили співпрацю і після завершення війни) [671]. Серед добровільних помічників групи «Факел» виявилися аристократ, в замку якого обладнали базу і радіостанцію на післявоєнний період, генерал, який перейшов на роботу в міністерство оборони Чехословаччини після її звільнення, група офіцерів словацької армії [672].
Особливу роль спецформування НКДБ України зіграли в завершальні дні війни, в ході знаменитого Празького повстання травня 1945 (до цього часу в Чехословаччині діяли 21 партизанська бригада, створена на основі виведених з України загонів, і 13 спецгруп НКДБ УРСР). Вже 24 квітня від спецгрупи львівського УНКДБ «Прага» надійшли відомості про готовність повстання, що подвердить 26 квітня група «Ураган». Спецгрупа «Факел» з посиланням на джерело, що спілкується з консулом Швейцарії в Празі, повідомила про плани глави імперського протекторату Богемії і Моравії К. Франка проголосити Чехословацьку республіку (мабуть, в розрахунку на прихід англо-американських військ, чиє наближення також відстежували спецгрупи НКДБ) [673].
Безпосередньо в Празькому повстанні взяло сьомій опергруп НКДБ УРСР – «Шквал», «Ураган», «Вперед» та інші, які через 16 радіостанцій передавали важливі відомості Генштабу і НКДБ СРСР, а також прохання повстанців про допомогу в боях із з’єднаннями вермахту і військ СС . Центром спецгрупи була передана установка: «керувати повстанням повинні місцеві Комітети, ваше завдання – надати всіляку допомогу повсталим» [674].
ДРГ «Північ» Ф. Захаренко повідомляла про дії «власовців», які визволили від гітлерівців міст Лоуни і Раковник, їх просуванні на допомогу повсталої Празі (при цьому Центр зажадав від 4-го Управління НКДБ УРСР терміново встановити місцезнаходження А. Власова і його оточення, у разі неможливості затримання – ліквідувати їх). Група «Факел» відзначилася в Добржинського і Пржібранском антифашистських повстаннях. Спецгрупа «Грім» Г. Степового залучила до співпраці групу словацьких офіцерів-антифашистів полковника Я. волекам, начальника гарнізону м Пржібрами. У ході повстання 2-5 травня 1945 вони змусили німців капітулювати і передали місто Червоної Армії.

Посилання на основну публікацію