Робітничий рух в Англії

Загальний стан речей робітничого класу в роки Вікторіанської епохи помітно змінилося: зарплата поступово росла, умови праці поліпшувалися. Незадоволені своїм становищем могли емігрувати в Америку або в «білі колонії» Британської імперії, що сприяло зниженню соціальної напруженості в метрополії. Тред-юніони, що об’єднували кваліфікованих робітників, принципово відмовилися від політичної діяльності на користь повсякденної боротьби за поступове поліпшення існуючого становища. Їх девізом стали слова «Справедлива плата за чесну працю». У 1860 р був утворений столичний Рада тред-юніонів, який перетворився в настільки впливову громадську силу, що його лідерів стали називати «робочими королями Лондона». Виборча реформа 1867 р надала право голосу багатьом робочим, посилила політичне значення профспілок. У 1868 р відбувся перший Британський конгрес тред-юніонів, який став з тих пір важливим елементом суспільно-політичної системи країни. За своєю чисельністю, організованості і ступеня впливу британські тред-юніони перевершували профспілкові об’єднання всіх інших країн. Прийнятий в 1871 р закон наділяв їх всією повнотою юридичних прав. У 1875 р були закладені основи трудового законодавства; робітники і підприємці зрівнювалися в своїх правах.

Соціалізм не користувався в британському суспільстві такою популярністю, як в країнах континентальної Європи. З середини 1880-х рр. ситуація почала змінюватися і соціальне питання придбав нову гостроту. У Великобританії виникло кілька соціалістичних організацій, а економічна криза 1885 р дав поштовх до утворення «нових тред-юніонів», які об’єднують широкі маси некваліфікованих робітників. У 1889 р відбулася грандіозна переможна страйк лондонських докерів, що привернув велику увагу суспільства до людей, через руки яких відбувався «найбільший в світі обмін багатствами, але які стояли на останньому щаблі убогості».

ПОДІЛИТИСЯ:

Дивіться також:
Романські собори