Революція в Італії 1848-1849

Революція в Італії 1848-1849 рр.

Італійська революція 1848-1849 років – один з найбільш знаменитих революційних рухів у Європі в середині 19 століття. Виступ носив антифеодальний та національно-визвольний характер з висуненням гасел національного об’єднання.

Причини революції в Італії 1848-1849 рр.

Причинами революції в італійських державах стали роздробленість, тиранія правителів, свавілля чиновників, безправ’я селянських мас.

Значна частина території Італії перебувала під австрійським пануванням. Згідно з рішенням Віденського Конгресу 1815 р. області Ломбардія і Венеція з переважно італійським населенням було передано під керівництво Австрійської імперії. Австрійські війська, розквартировані в даних областях, сприймалися місцевим населенням як окупантами.

Національні рухи і революції в Європі в 20-30-х роках XIX ст. зародили поширення ідей лібералізму і розвитку капіталізму.

Обраний влітку 1846 р. на папський престол Пій IX оголосив амністію політичним в’язням і емігрантам, заснував консультативну раду з участю світських осіб, послабив цензуру і дозволив сформувати національну гвардію. Восени 1847 р. за ініціативою Пія IX між цими трьома державами було укладено угоду про створення Митного союзу. Поворот у позиції папства викликав в Італії радість, ліберали поспішили оголосити папу вождем національного руху. У Тоскані і Сардинському королівстві було дозволено видавати політичні газети, уряд Турина ввів на місцях виборні муніципалітети, кілька удосконалити судову систему.

Також однією з причин було тяжке становище міського та сільського населення з причини економічної кризи, що охопила Європу в 1845-1847 роках.

У зв’язку з усім вищесказаним, головними завданнями революції стали завоювання незалежності та об’єднання країни, знищення абсолютизму й феодальних установ.

Хід повстання в Італії 1848-1849 рр.

В березні 1848 р. в австрійських володіннях Італії спалахнуло повстання. У столиці Ломбардії Мілані вуличні бої тривали п’ять днів. Австрійські війська були вигнані, владу взяли в свої руки представники помірних кіл буржуазії і ліберальних поміщиків. В Сардинії була проголошена конституція. Венеція була оголошена незалежною республікою з помірним буржуазним правлінням. Однак незабаром австрійські війська розбили п’ємонтську армію і скасували конституцію, але італійці не примирилися з поразкою.

На початку 1849 р. у Римі спалахнуло повстання, що завершилося оголошенням Риму республікою. Папа римський, який залишив Рим, звернувся за допомогою до Луї Наполеону. Проти Римської республіки була спрямована французька армія. Італійські республіканці, очолювані Дж. Гарібальді, мужньо обороняли Рим, але їх опір було зламано французькими військами. В Римі була відновлена світська влада папи. Гарібальді насилу пробився до Адріатичного моря і покинув Італію. Багато учасників повстання були страчені.

Після придушення Римської республіки в Італії залишався останній осередок революції — осаджена Венеція. У відповідь на пропозицію австрійського командування про капітуляцію патріоти поклялися захищати до останньої краплі крові. Два місяці австрійці піддавали місто шаленому артилерійському обстрілу, але так і не змогли зламати стійкість бійців. Тільки голод і епідемія холери змусили венеціанський уряд 22 серпня припинити героїчний опір. Революція в Італії закінчилася.

Підсумки революції в Італії 1848-1849 рр.

Революція в Італії зазнала поразки, але вона дала потужний поштовх руху за національне об’єднання і буржуазні перетворення.

Ніколи ще народ Італії не був залучений настільки широко в боротьбу за національне визволення і демократичні перетворення. На всьому протязі революції народні маси були її ударною рушійною силою. Самі чудові сторінки революційної епопеї — поразка бурбонських військ у Палермо, вигнання австрійців з Мілана, героїчний опір Риму та Венеції — були вписані в історію саме боротьбою народних мас. Завдяки їх наполегливості революція в Центральній Італії почала розвиватися в 1849 р. по висхідній лінії і прийняла буржуазно-демократичний характер. Події показали, що національна самосвідомість поширилася вже досить широко серед міських мас. Однак народний рух було недостатньо використано політичними силами, керівними революцією. Селянство, не отримавши підтримки своїх соціальних вимог, незабаром охололо до революції, і це значно послабило її.

Революція 1848-1849 рр. потрясла абсолютистські режими і тимчасово похитнула австрійське панування в Італії, проте вона не змогла вирішити назрілі історичні завдання. Італійському народові належало продовжувати боротьбу за національну незалежність і об’єднання.

Необхідно відзначити, що революції 1848-1849 рр. в країнах Європи: Франції, Австрії, Німеччини, Італії завершилися поразкою, проте вони дали поштовх для розвитку індустріальної цивілізації, формування національної самосвідомості, підготували ґрунт для об’єднання Німеччини, Італії.

...
ПОДІЛИТИСЯ: