Революція 1848 в Німеччині

Німеччина перед 1848

Французька революція 1848 року викликала цілий ряд революцій в інших країнах. У Німеччині в сорокових роках внутрішні відносини були взагалі дуже натягнуті.

Скрізь панувало невдоволення існуючим і бажання змінити його на краще. Освічені бюргери у всіх німецьких державах були налаштовані в дусі ліберальних прагнень і бажали:

  • введення конституцій там, де їх ще не було;
  • свободи друку і народних зборів;
  • скасування кріпосного стану селян, де воно ще трималося;
  • введення суду присяжних тощо.

А також заміни союзного устрою Німеччини утвореними з неї єдиної держави. Деяка меншість, більш сильна переважно в Південній Німеччині, у своїх вимогах йшло ще далі і виставляло вже радикальні вимоги в сенсі встановлення демократичної республіки; між радикалами були вже частково і прихильники нових соціальних навчань.

Селяни теж хвилювалися, бажаючи звільнитися від кріпацтва і феодальних повинностей.

Незадоволені були своїм становищем і міські робітники. Взагалі в Німеччині в першій половині 19-го століття не було створено своєчасних перетворень: це і привело її до цілого ряду повстань і переворотів, які і називаються революцією 1848 року.

Перші ознаки бродіння виявилися в Німеччині ще до вибуху лютневої революції, а коли сюди прийшла звістка про цю подію, скрізь спалахнули повстання, що отримали назву березневої революції. У різних німецьких столицях відбувалися повстання бюргерів і робітників, а іноді на допомогу до них були і збройні селяни. Окремі уряди поспішали дати задоволення народним вимогам. Такі революції здійснилися не тільки в другорядних державах, а й у великих монархіях – в Австрії та в Пруссії.

Революція в Австрії

Австрія в 1848 р. пережила таку кризу, якої ніколи не зазнала раніше. Тут до рухів серед ліберального бюргерства, зубожілих робітників і селян-кріпаків приєдналися ще повстання ненімецьких підданих монархії, які піднялися на захист своїх національностей, а разом з ними і історичних прав окремих держав, сформованих в Габсбурзьку монархію. Тут відбулося протилежне тому, що було в Німеччині, яка прагнула, навпаки, до об’єднання в ім’я того ж національного принципу. Загальнонімецька революція в Австрії супроводжувалася революціями:

  • італійською (в Ломбардо-Венеціанському королівстві);
  • угорською та слов’янською (у поляків, чехів і хорватів).

Коли в березні 1848 року у Відні спалахнуло повстання, Меттерніх повинен був рятуватися втечею до Англії, а імператор Фердинанд I пішов на поступки, погодившись між іншим на скликання у Відні установчих зборів, яке повинно було виробити одну спільну конституцію для всієї Австрії. (Це зібрання і відбулося в липні того ж року).

Революція в Пруссії

Через кілька днів після початку австрійської революції відбулося (18 березня) подібне ж повстання і в Берліні («березневі дні»). Населення прусської столиці зажадало від Фрідріха-Вільгельма IV введення дійсної конституції, замість щойно створеного з’єднаного ландтагу.

Король дав на це свою згоду, але народ і військо так були озлоблені один проти одного, що на площах і вулицях Берліна сталася страшна боротьба. Народ почав будувати барикади, і перемога стала вже схилятися на бік війська, коли король, на якого сильно подіяло це кровопролиття, велів війську віддалитися за місто, оголосив амністію повстанцям і навіть звернувся до народу з прокламацією, де обіцяв дати своїм підданим конституцію і присвятити себе роботі на користь єдності і свободи всій Німеччині.

Ще перш ніж відбулися австрійські установчі збори, таке ж зібрання під назвою національного було скликано і в Берліні (2 травня).

Франкфуртський парламент

У березні 1848 революція обійшла всі німецькі столиці, і по суті всюди повторювалося одне і те ж. Але німці не задовольнялися скасуванням старого порядку і введенням нових установ і законів в окремих державах.

У самому кінці березня у Франкфурт-на-Майні з’їхалися найбільш впливові члени ліберальних партій різних німецьких держав і утворили з себе попередній парламент, який запросив усі уряди союзу призвести вибори загальною подачею голосів депутатів у єдині і загальні для всієї Німеччини національні збори з метою вироблення нового державного устрою для всього союзу.

Німецькі уряди, тільки що зробили поступки власним підданим, погодилися й на це. У середині травня зібрався і цей загальнонімецький франкфуртський парламент, членами якого були найбільш видимі представники середніх класів, між ними багато професорів, вчителів та адвокатів. (Незадовго перед цим у Бадені була зроблена спроба республіканського повстання, але не мала успіху).

Ослаблення німецької революції

Майже одночасно таким чином весною і влітку 1848 в Берліні, у Франкфурті-на-Майні та в Відні почали свої заняття установчі збори, які повинні були перетворити і обидві великі німецькі держави і всю Німеччину. Але народні хвилювання, результатом яких було скликання цих зборів, вляглися не так скоро, і нові повстання спалахували в окремих місцях ще не раз протягом 1848 і навіть ще в 1849 р.

На перших порах в русі брали участь усі суспільні класи, але потім воно почало засмучуватися. Першими відстали від нього селяни, після того, як уряди і дворянство поспішили задовольнити головні їхні вимоги; скоро сільське населення перейшло навіть на сторону порядку проти продовжуючих хвилюватися городян.

У самому міському населенні відбувся розрив між бюргерами і робітниками.

Бюргерство здобуло перемогу лише за допомогою робітників, але коли робітники захотіли грати більш самостійну роль і почали пред’являти такі вимоги, на які бюргери не могли погодитися, останні зважилися їм чинити опір і самі зробилися менш вимогливими по відношенню до влади, бажаючи мати їх на своєму боці.

Заспокоєння сільського населення та виявлена в містах боротьба між бюргерами і робочими дали можливість урядам вступити в боротьбу з революцією за допомогою військової сили.

В Австрії до того ж самого приводила і боротьба національностей.

Мадяри, відстоюючи свою свободу, не проти були допомогти уряду проти повсталих італійців і, крім того, самі пригноблювали хорватів; німці ставилися зверхньо до слов’ян і хотіли зберегти своє панівне становище в імперії; чехи і хорвати ненавиділи німців і мадярів і підтримували проти них австрійський уряд. Роз’єднання між окремими станами та племенами і було причиною падіння революції в Австрії, Пруссії та інших частинах Німеччини.

Реакція в Австрії

Реакція почалася в Австрії. Установчі збори у Відні встигли виробити ряд законів про скасування та викуп прав, що належать поміщикам над селянами, але з питання політичного між представниками всіх народностей Австрії не могло відбутися ніякої угоди, і вони тільки ворогували одні з іншими.

У Відні тривали народні повстання; імператор двічі був змушений залишати це місто, але тим не менш реакція вже готувалася. Урядові війська з успіхом придушували революцію в ненімецьких землях монархії. У Чехії також відбулося повстання, але його скоро придушив генерал Віндішгрец, піддавши бомбардування Праги. Той же Віндішгрец восени 1848 за допомогою хорватів взяв із бою Відень і почав розправу з винуватцями повстання.

Установчі збори було переведено з Відня в моравське місто Кремзір і скоро розпущено.

Тут наприкінці року Фердинанд I відрікся від престолу на користь свого племінника Франца-Йосифа. Правда, новий уряд сам оголосив для Австрії конституцію (1849), однак, вона не тільки не була приведена в дію, але незабаром і формально скасована.

Реакція в Пруссії

Завоювання Відня Віндішгрецом було великим ударом для революції і в інших частинах Німеччини. У Пруссії між урядом і національними зборами йшла боротьба, і народ продовжував хвилюватися. Після звістки про придушення революційного Відня Фрідріх-Вільгельм IV відстрочив засідання національних зборів і наказав перенести їх в Бранденбург, але більшість депутатів не хотіло цього коритися.

Уряд оголосив тоді Берлін в стані облоги і ввів в місто велике військо.

Після цього, однак, король своєю владою дав Пруссії конституцію з переважанням заможних класів суспільства і залишенням за урядом вельми великої влади. Остаточно вона була введена через два роки (1850) і діє в Пруссії досі.

Кінець Франкфуртського парламенту

Тим часом франкфуртський парламент продовжував свою роботу. У ньому утворилися з питання про об’єднання Німеччини дві партії. Велико-німецька партія хотіла включити і Австрію до складу майбутньої Німеччини, мало-німецька – виключала Австрію і ставила на чолі Німеччини Пруссію.

Остання партія взяла верх, тим більше, що Австрія бажала увійти до складу нового пристрою з усіма своїми ненімецькими землями, чого німці зовсім не бажали. Боротьба австрійського уряду з революціями, здійснюваними серед різних її народів, послаблювала цю державу, так що Пруссія легко могла б скористатися цією обставиною для об’єднання Німеччини.

Цього, однак, не сталося. Спочатку франкфуртський парламент, не довіряючи Пруссії, вибрав в «імперські намісники» одного з австрійських принців, який був дуже популярним, але не мав ніякої реальної сили, і лише пізніше запропонував імператорську корону Фрідріху Вільгельму IV (1849).

Прусський король не прийняв, однак, цієї корони, так як вона в його очах мала революційне походження.

Залишений прусським королем, не маючи ні скарбниці, ні війська, франкфуртський парламент не в змозі був здійснити вироблену ним конституцію німецької імперії.

Баварія, Вюртемберг, Ганновер і Саксонія, не кажучи про Австрію, були однаково і проти цієї конституції, і проти прусської гегемонії. Депутати цих держав отримали припис покинути Франкфурт, а деякі поїхали самі. Залишилася одна радикальна меншість, яка перенесла була свої засідання в Штутгарт, але тут вона була розігнана за наказом вюртембергського уряду.

Ще до цього сумного кінця зборів, на початку своєму який викликав дуже райдужні надії, вожді радикальної партії підняли в різних частинах Німеччини ряд народних повстань, щоб змусити государів прийняти імперську конституцію, але і всі ці повстання були приборкані військовою силою; а особливо видну роль в цьому грала якраз прусська армія.

Оголошення штуттгартським парламентом імперського регентства для війни з абсолютизмом було останнім спалахом переможеної революції (1849).

Відновлення старого Німецького союзу

Після придушення революції 1848 року в Німеччині були відновлені союзні установи, створені віденським конгресом. Прусський король, що відкинув корону, яку йому підносив франкфуртський парламент, не відмовлявся, однак, від завдання об’єднання Німеччини, – він тільки хотів зробити це шляхом унії з іншими государями.

Але тут він зустрівся з рішучим опором з боку Австрії, а її підтримував і російський імператор Микола I, щойно допомігший їй втихомирити угорське повстання.

У Ольмюцц (1850) відбувся з’їзд представників німецьких урядів, на якому австрійський міністр, князь Шварценберг, змусив прусського короля відмовитися від думки про унію, і німецький союз з сеймом у Франкфурті-на-Майні під головуванням Австрії був встановлений в колишньому вигляді.

Посилання на основну публікацію