Революція 1848-1849 рр. в Німеччині

У передберезневий період (1840-1848) спостерігалася активізація ліберальних сил. Так, знову почалася боротьба за свободу друку в Бадені, в Пруссії з новою силою звучали вимоги скликання народного представництва, пожвавився рух за вирішення «німецького питання», яке очолила «Німецька газета». Напередодні революції вимоги опозиції були оформлені у вигляді програм.

12 вересня на з’їзді в Оффенбурзі, де зібралися однодумці демократа Г. фон Струве (1805-1870), був вироблений документ, воспроизводивший платформу прихильників республіки, що об’єдналися навколо газети «Реформа». Її головні вимоги – демократичні права для народу, свобода друку, асоціацій, ліквідація феодальних відносин, знищення протиріч між працею і капіталом.
У жовтні 1847 відбувся з’їзд ліберальних сил в Геппенгейме, на якому були присутні в основному ліберали Південного Заходу Німеччини. Але серед учасників були і представники Півночі – Д. Ганземана (1790-1864), Г. Мефіссен (18151899), що свідчить про прагнення лібералів Німеччини виробити загальні вимоги. Всі учасники схилялися до помірних ліберальним вимогам і зосередилися на підготовці до скликання общегерманского представництва.
Революція почалася в Бадені раніше, ніж в інших німецьких державах (лютий 1848). Завдання баденских лібералів в цей період полягала в забезпеченні створення національного представництва. Пропозиція зустріла гарячу підтримку. Велькер образно описав це так: «Перш ніж весняне сонце розтопить сніг на гірських вершинах, сонце весни народів розтопить лід реакції». «Весна народів» – так образно будуть називати революцію 1848-1849 рр.
Механізм створення общегерманского парламенту обговорювалося на конгресі в Гейдельберзі (герцогство Баден) 5 березня 1848 У ході бурхливих дебатів було вирішено створити комісію з 7 осіб для підготовки виборів у національне представництво.
У відкритому в березні 1848 Передпарламенті (Vorparlament) більшість депутатів були представниками німецького Південного Заходу, де вже склалася досить чітка партійна система. Пруссію, населення якої становило майже 8 млн осіб, представляв 141 депутат, а герцогство Баден з населенням в 1 млн осіб – 72 депутати. Головне завдання діяльності передпарламенту – вироблення виборчого закону, на основі якого має бути сформоване національне представництво. Передбачалося, що всі інші нагальні питання, а в їх числі і прийняття рішень, ограждавших Німеччину як від республіки, так і від кровопролиття – компетенція новообраного Національних зборів (Франкфуртський парламент, Paulskirche).
У березні прокотилася серія мітингів і демонстрацій по всій Німеччині. Уряду йшли на поступки і створювалися ліберальні міністерства. Вони увійшли в історію як «березневі». Влада перейшла в руки лібералів у Бадені, Гессен-Дармштадті, Вюртемберзі, Нассау, Ганновері. У Баварії та Саксонії утворені коаліційні міністерства з лібералів і старої бюрократії. Всюди стали відбуватися виступи селян. 10 березня в Бадені прийнятий закон про скасування феодальних платежів і повинностей, теж саме було зроблено в Вюртемберзі, Баварії, Гессені. У Пруссії задоволення селянських вимог затягнулося і селянський рух тривало до літа.
«Березневі» міністерства обіцяли провести реформи. Багато хто з лідерів ліберального руху отримали в них портфелі міністрів. До крайньої «точки кипіння» ситуація дійшла в Баварії, оскільки король Людвіг I Виттельсбах затягував створення «березневого» міністерства і в підсумку змушений був зректися престолу на користь свого сина – Максиміліана II, який і закликав до влади ліберальних міністрів.
Обіцянка «березневих» міністрів дуже скоро заспокоїли населення. Але революція почала розвиватися двома потоками. Ліберальні кола діяли своїми методами, народні маси – своїми. Оскільки модернізація в Німеччині запізнювалася, то робітники часто «убудовувалися» в буржуазно-ліберальний рух. Хоча вже в лютому 1848 в Німеччині з’явився «Комуністичний маніфест» Карла Маркса і Фрідріха Енгельса, але його відразу ж заборонили і, отже, відомий він був лише небагатьом. Пропозиція баденського радикального демократа Ф. Геккера (1811-1881) на зборах в Гейдельберзі про проголошення республіки відкидалося більшістю присутніх. Тому про самостійність і зрілості робітничого руху в роки революції говорити не доводиться. Але демократичні акції відбувалися, наприклад, демократичне повстання в Бадені навесні 1848 Видання К. Марксом і Ф. Енгельсом «Нової Рейнської газети» та їх діяльність в роки революції належали до подій, що визначає лінію її розвитку.
Головний потік революції – це події в Австрії і Пруссії. 13-14 березня 1848 спалахнуло повстання у Відні. Канцлер Меттерніх втік. Австрійську імперію вразив національний криза: про свою незалежність заявили североитальянские провінції, П’ємонт почав війну проти австрійців, хвилюваннями була охоплена Угорщина, вимагала незалежності Богемія.
18 березня почалися збройні зіткнення в столиці Пруссії Берліні. Військам довелося битися практично з усім берлінським народом. Головним винуватцем кровопролиття вважають принца Вільгельма, щоб заспокоїти населення 20 березня його відправили до Англії, потім у Берліні було створено «березневе» міністерство. Його очолив відомий рейнський ліберал Лудольф Кампгаузена (1803-1890). Портфель міністра фінансів дістався лідеру рейнської опозиції Давиду Ганземану (1790-1864). Прусський король продемонстрував свою лояльність, з’явившись прикрашений чорно-червоно-золотими квітами єдиної Німеччини. Незабаром він видав прокламацію про введення істинно-конституційного устрою з відповідальним міністерством, дарував свободу друку і заявив про необхідність скликання 2 квітня 1848 Сполученого ландтагу (Прусське національні збори). Події в Пруссії стали поворотним моментом. Після них Союзний сейм перестав чинити перешкоди загальнонімецьким реформам. Військова сила в Пруссії була переможена збройним народом, у всіх німецьких державах народ знайшов громадянські свободи.
В результаті березневих перемог звалилися принципи Священного союзу і системи Меттерніха, відбулася фактична відміна залишилися феодальних повинностей, сповіщений конституційний принцип.
Тим часом передпарламент розробив основи формування національного представництва (Національного або Франкфуртського зборів, оскільки засідало воно в цьому місті). Було прийнято рішення про формування Національних зборів на основі загального виборчого права і уточнювалося, що окремі уряди могли приймати рішення про те, чи будуть вибори прямі або двоступеневих.
18 травня 1848 в церкві святого Павла (Paulskirche) у Франкфурті-на-Майні відбулося урочисте відкриття Національних зборів. Президентом Зборів був обраний ліберал з Кургессен Генріх фон Гагерн. Соціальний склад Франкфуртського парламенту був неоднорідний і не відображав складу населення німецьких земель, яке було переважно аграрним. У Національних зборах переважали службовці (34,6%), досить багато було професорів і вчителів (15,4%), серед них Арндт, Ян, Якоб Грімм, Дальман, Вайц, Дункер, Гайм, Велькер, адвокатів (16,3% ), підприємців (9,4%), землевласників (8,5%). До вересня 1848 склалися політичні угруповання всередині Національних зборів: праві – «кафе Мілан» (12%), правий центр – «Казино» (40%), центр – «Аугсбургский двір» (11%), лівий центр – «Вюртембергський двір »(9%) і« Вестендхале »(10%), ліві -« Німецький двір »(12%) і ліві радикали -« Доннерсберг »(6%). Назви вони отримали за місцем збору учасників. За чисельністю основних угруповань чітко видно переважання помірно-налаштованих політичних сил. Але найголовнішим питанням для всіх них залишалася проблема єдності Німеччини.
З жовтня 1848 по січень 1849 депутати Франкфуртського парламенту шукали формулу, яка могла б усунути суперництво між Австрією і Пруссією. Боротьба за першість у німецькому світі з’явилася фактором розколу всередині багатьох політичних угруповань і дуже скоро можна було говорити тільки про двох партіях Франкфуртського парламенту – велико-германської (об’єднання німецьких держав, включаючи й Австрію) і мало-германської (об’єднання навколо Пруссії, без участі Австрії ).

Посилання на основну публікацію