Революційний процес в Європі

Наслідком світової війни було широке розповсюдження соціалістичних ідей. Безліч людей в різних країнах стали на шлях боротьби за зміну державного і соціально-економічного ладу. Світове революційний рух, початок якому поклала революція в Росії, стало найважливішим чинником суспільних процесів у XX ст. У березні 1919 р в Москві був організований III Комуністичний Інтернаціонал (Комінтерн). Він повинен був сприяти здійсненню на практиці положення марксистської теорії про світовий характер соціалістичної революції. Возглавлявшие Комінтерн більшовики координували діяльність створених в різних країнах світу комуністичних партій.
У західноєвропейських державах раніше були сильні позиції соціал-демократів. Вони вважали, що трудящі можуть домогтися своїх цілей демократичними методами, без застосування революційного насильства. Соціалістичні і соціал-демократичні партії відтворили своє міжнародне об’єднання – Соціалістичний Інтернаціонал (Соцінтерн). Між ними і комуністами склалися вкрай ворожі стосунки.
Яскравим прикладом конфлікту між соціал-демократами і комуністами стали події в Німеччині. Революція, що спалахнула там в листопаді 1918 р, насамперед була викликана поразкою у війні. Розвал економіки, голод, невдачі на фронті призвели до повстання солдатів і робітників. Імператор Вільгельм II зрікся престолу, і влада опинилася в руках соціал-демократів. Комуністи були незадоволені помірною політикою нового уряду. Вони вимагали поглиблення революції, перетворення її в соціалістичну, передачі влади Радам. У січні 1919 р комуністи підняли в Берліні повстання з метою повалення уряду соціал-демократа Ф. Еберта. Виступ було придушено, а лідери комуністів К. Лібкнехт і Р. Люксембург – вбиті. Але революційний рух в Німеччині не згасло. У квітні 1919 р була проголошена Баварська радянська республіка, яка проіснувала, однак, всього кілька тижнів.
Влітку 1919 р в місті Веймарі Установчі збори прийняли конституцію Німеччини, що встановила республіканський демократичний лад. Вона повинна була стабілізувати становище в країні. Проте спроби вкрай правих і вкрай лівих сил захопити владу не припинялися.
Іншою країною, де розгорнувся потужний революційний рух, була Угорщина. У жовтні 1918 р в результаті розпаду зазнала поразки у війні Австро-Угорщини вона була проголошена незалежною державою. До влади прийшов уряд, що орієнтувався на Антанту. Навесні 1919 вибухнула політична криза. Держави Антанти зажадали від Угорщини підписати мирний договір, за яким територія країни значно зменшувалася. У цих умовах колишній уряд пішов у відставку, а новий сформували соціал-демократи і комуністи.
21 березня 1919 було проголошено утворення Угорської радянської республіки. У країні почалися соціальні перетворення, подібні тим, що проходили в Радянській Росії: націоналізувалися банки і промислові підприємства, експроприювалися поміщицькі землі. Була створена Червона армія, яка вела бої з військами країн Антанти і її союзників – Румунії та Чехословаччини, які прагнули примусити угорський уряд визнати умови мирного договору. У серпні 1919 Угорська радянська республіка впала. У країні встановилася націоналістична диктатура адмірала М. Хорті. Угорщина підписала мирний договір на умовах Антанти.

Новий революційний підйом в Європі стався в 1920-і рр. У жовтні 1923 німецькі комуністи на чолі з Е. Тельманом за підтримки Комінтерну організували повстання робітників в Гамбурзі. Воно було жорстоко придушене. Також невдачею закінчилося і виступ комуністів у Болгарії в 1923 р Розпочата в Росії революція так і не набула всесвітнього характеру.
У післявоєнному світі посилився національний рух. Епоха імперій в Європі та Азії закінчилася, і на їхніх руїнах виникли нові незалежні національні держави. На карті Європи з’явилися Чехословаччина, Польща, Австрія, Угорщина, Фінляндія, Латвія, Литва, Естонія. Південнослов’янські народи – серби, чорногорці, хорвати, македонці, босняки (мусульмани), словенці – створили своє королівство, з 1929 р одержало назву Югославія.
Процес підйому національного руху мав і зворотний бік. Він приводив до зростання національної нетерпимості і ворожнечі. Народи, що створили свої незалежні держави, самі нерідко починали утискати національні меншини. Так сталося, наприклад, з українцями та білорусами в Польщі, з угорцями в Румунії, з німцями в Чехословаччині.

...
ПОДІЛИТИСЯ: