Революції кінця 80-х рр. в СРСР

Відмова від соціалізму в Східній Європі відбувався як мирним шляхом (Чехословаччина, Болгарія, Угорщина, Польща, НДР), так і в ході кривавих зіткнень (Румунія, Югославія). Там, де події протікали мирно, перетворення здійснювалися поступово, проходячи кілька етапів. Це дозволило говорити про «оксамитових», або «ніжних» революціях.
Як не прагнуло керівництво компартії Чехословаччини зрадити забуттю ідеали «Празької весни» 1968, вони були живі в суспільстві. У країні розгорнувся масовий рух, учасники якого вимагали демократичних змін. 17 листопада 1989, в Міжнародний день студента, десятки тисяч демонстрантів вийшли на вулиці Праги. Жорстока розправа поліції над учасниками маніфестації викликала протест по всій країні. Люди стали вимагати відставки керівництва країни. Масовий рух очолили представники інтелігенції. Найбільшою популярністю в Чехословаччині користувався відомий письменник і драматург, учасник правозахисного руху В. Гавел. Антиурядові демонстрації стали збирати сотні тисяч чоловік, і влада пішла на поступки. У керівництві були проведені кадрові зміни, з конституції виключено положення про керівну роль комуністичної партії. Але це вже не могло врятувати режим. Наприкінці грудня 1989 президентом Чехословаччини був обраний В. Гавел, а головою парламенту став А. Дубчек. Почалися переговори про виведення з країни радянських військ. Після вільних виборів 1990 року, на яких комуністи отримали лише 13%, новий уряд приступило до радикальних економічних реформ.
У листопаді 1989 р на пленумі ЦК реформаторського крила компартії Болгарії вдалося усунути від влади «вічного» керівника Т. Живкова. По всій країні пройшли демонстрації на підтримку цього рішення. Перетворення почалися «зверху», і тому болгарська компартія зуміла зберегти керівні позиції. Незважаючи на те що в період комуністичного режиму в країні не було серйозних антиурядових виступів, в 1990 р виникло антикомуністичний опозиційний рух, представники якого створили Союз демократичних сил (СДС). Демонструючи прагнення до змін, керівники компартії перейменували її в Болгарську соціалістичну партію (БСП). На перших вільних виборах в 1990 р БСП отримала більшість у парламенті. Проте представник СДС Ж. Желєв, відомий своїми антикомуністичними поглядами, в тому ж році був обраний президентом Болгарії. Запекла боротьба соціалістів і демократів визначила повільні темпи перетворень в країні.
В Угорщині після придушення повстання 1956 комуністичне керівництво на чолі з Я. Кадаром змушене було провести ряд перетворень. Рівень життя в країні був дещо вищим, ніж в інших державах Східної Європи (за винятком НДР). Однак почався в кінці 80-х рр. економічна криза, спад життєвого рівня викликали невдоволення в суспільстві. Поступово, крок за кроком, комуністи були змушені поступатися громадській думці і йти на перетворення в дусі ринкових відносин і розвитку демократії. У 1989 р їм довелося почати переговори з демократичною опозицією, в результаті яких були вироблені умови переходу до правової держави. Парламент прийняв закони, що означали лібералізацію економічного життя, перехід до багатопартійної політичної системи; було відкрито кордон Угорщини з Австрією і т. д. Восени 1989 комуністична партія розпалася, її реформаторське крило оголосило про розрив з минулим. На що відбулися в 1990 р виборах перемогу здобула демократична опозиція.
Введення в 1981 р воєнного стану і придушення опозиції в Польщі не привели до стабілізації режиму. Продовжували діяти заборонені структури «Солідарності». У 1988 р знову піднялася хвиля страйків робітників. Разом з економічними (підвищення заробітної плати) вони висували і політичні вимоги. Влада змушена була зібрати «круглий стіл», в роботі якого взяли участь представники «Солідарності». Учасники цієї наради дійшли згоди щодо необхідності політичних реформ в країні. У 1989 р була легалізована «Солідарність», на парламентських виборах опозиція отримала третину голосів. Президентом Польщі був обраний комуніст генерал В. Ярузельський. Проте комуністи втратили провідні позиції в уряді, який очолив представник «Солідарності». Авторитет компартії продовжував падати, і в 1990 р вона заявила про саморозпуск. Демонтаж політичної системи, що склалася в післявоєнній Польщі, був завершений, коли в грудні 1990 р президентом країни був обраний лідер «Солідарності» Л. Валенса.
Революційні події в НДР призвели до ліквідації самого цієї держави. «Вітрина соціалізму» тріснула після початку масових народних виступів, головною вимогою учасників яких було об’єднання Німеччини. У жовтні 1989 пішов у відставку лідер східнонімецьких комуністів Е. Хонеккер, а 9 листопада впала Берлінська стіна. Стримати процес об’єднання Німеччини було вже неможливо. М. С. Горбачов погодився вивести радянські війська зі Східної Німеччини. У жовтні 1990 р був укладений договір про входження НДР до складу Федеративної Республіки Німеччини.

У Румунії в 60-80-і рр. склався авторитарний режим Н. Чаушеску. Наприкінці 80-х рр. в країні різко погіршився економічний стан, виникла загроза голоду. Початком революції стали події в місті Тімішоарі, де влада спробувала придушити виступи угорського етнічної меншини. Заворушення перекинулися в столицю країни Бухарест. 21 грудня 1989 грандіозний мітинг у центрі міста переріс у збройні сутички і вуличні бої народу з армійськими частинами. У цих боях загинуло понад тисячу осіб. Сам Чаушеску і його дружина спробували втекти, але були арештовані і після швидкого суду розстріляні. Основною політичною силою Румунії став Фронт національного порятунку, який очолив колишній комуніст І. Ілієску. У 1990 р він був обраний президентом республіки.

...
ПОДІЛИТИСЯ:

Дивіться також:
Битва при Вальмі