Релігія Античності

Релігію в давнину називають общинної або племінної, у вітчизняній літературі — поганської. В давнину всі люди без винятку були віруючими. Тому релігія, храм, обряд, жрецтво відігравали величезну роль в житті стародавнього і античного суспільства. В язичницькій релігії відсутня обов’язкова для всіх віруючих система поглядів, тобто віровчення, що обумовлює безліч загадок історії не дійшли до наших днів. На першому місці в цій релігії знаходиться культ, що являє собою сукупність обрядів. Обряди ж розглядалися населенням громади як найважливіший засіб забезпечення її процвітання і благополуччя. Професійні виконавці обрядів — жерці — із самого початку цивілізації стали грати важливу роль у суспільному житті. У ранніх державах вони виконували світські владні функції, а також були хранителями суспільно-корисних знань.

Політеїзм, або багатобожжя, — ще одна характерна риса язичницьких релігій. А це означає, що в межах кожної окремої громади існувало безліч місцевих культів богів. Вони були покровителями конкретної громади, і сфера впливу цих богів обмежувалася територією, займаної цим племенем. У кожному грецькому полісі шанувався свій власний бог: Зевс — у Додоні і Олімпії, Аполлон — у Дельфах і на Делосі, Афіна — в Афінах, Асклепія в Епідаврі. З виникненням в якому-небудь регіоні етнокультурної спільності відбувалося об’єднання всіх богів в єдиний пантеон. Поступово в пантеоні виділялося кілька головних богів, що шанувалися вже в рамках всього держави. Причому сила і значення кожного бога залежали від політичного і економічного значення тієї округи, в якій цей бог спочатку шанувався. Боги столичних міст і тих округів, з яких відбувалися самі правителі, поступово набували загальнодержавні масштаби.

Язичницький храм був місцем молитовних зібрань віруючих, як у християнській церкві, а оселею бога. У вигляді ідола (ідола) бог знаходився всередині храму і доступ до нього мав лише вузьке коло осіб, насамперед жерці. Бовдур зазвичай мав людський вигляд (хоча це міг бути і якийсь предмет, наприклад камінь) і був виготовлений з використанням різних матеріалів — металу, дерева, каменю, слонової кістки. Жерці одягали, годували й купали статую бога, підносили їй дари. Поступово в храмі головного бога накопичувалися величезні багатства і він перетворювався на головну скарбницю усієї полісної громади. Підношення богові зазвичай відбувалися біля входу в храм, на площі, де найчастіше і встановлювався жертовний вівтар. Вівтар являв собою земляну, а частіше кам’яну брилу, на якій розлучався священний вогонь. Тут вбивали тварин і смажили їх м’ясо, принесене в жертву богам. Участь у храмових жертвоприношеннях створювало майже єдину можливість м’ясного харчування для населення в епоху стародавності.

Ні у греків, у римлян не було священного писання і єдиного релігійного центру. У греків була відсутня і професійна жрецька каста.

Римляни ж мали в структурі магістратур спеціальні жрецькі колегії. Найважливішою з них була колегія понтифіків. Понтифіки вели календар, встановлювали общерелигиозные приписи, тобто розробляли релігійне, сакральне право. У віданні фециалов (від лат. fetiales — вісники) були питання зовнішньої політики. Вони були також творцями норм міжнародного права. Важливе політичне значення мала і колегія авгуров — провісників, які тлумачили атмосферні явища (грім, блискавку), політ птахів, незвичайна поведінка жертовних тварин. Колегія шести весталок служила біля вівтаря богині Вести — покровительки не тільки домашнього вогнища, але і всієї римської громади. Весталки підтримували в храмі Вести незгасима священний вогонь, що символізував єдність і благополуччя Римської держави.

...
ПОДІЛИТИСЯ: