Релігії середньовічної Азії

Однією з основних азіатських релігій в цей час був буддизм. Батьківщиною буддизму була Індія. Протягом декількох століть вчення Будди привертало до себе нечисленних пустельників. На початку нашої ери буддизм придбав величезний вплив на своїй батьківщині. Цьому багато в чому сприяло виникненню нового напряму в цій релігії — Махаяни. Саме Махаяна перетворила буддизм з нечисленною секти пустельників у світову релігію. Первісний буддизм (Хинаяну) багато вчених навіть не вважають релігією, бо Будда, наприклад, шанувався там як вчитель, але аж ніяк не бог. Основні положення вчення Будди в Махаяні зберігалися, наприклад уявлення про нескінченного ланцюга перероджень живих істот з відплатою за хороші вчинки колишнього життя, усвідомлення того, що життя — це страждання, і позбутися від цього нескінченного кругообігу перероджень з їх земними стражданнями можна, лише досягнувши нірвани (небуття). Але такий шлях до порятунку був доступний для обраних, изолировавших себе від решти світу. І в Махаяні з’явилося більш доступне для багатьох людей вчення про рай і пекло (хай як про тимчасових станах людини перед черговим переродженням). Будда перетворився в божественне істота в безлічі облич, з’явилися розкішні храми з пишними прикрасами, була створена р складна система богослужінь і обрядів. Однак в Індії буддизм не втримався і був витіснений індуїзмом, який освячував те, що буддизм заперечував, — поділ на касти.

Тим не менш буддизм поширився в інших регіонах Азії — у Китаї, Кореї, Японії, Південно-Східної Азії, Індонезії, Середньої Азії і т. д. Нерідко найдавніша з світових релігій співіснувала з місцевими релігіями, і замість релігійної нетерпимості (без чого важко уявити християнство та іслам) у ряді азіатських цивілізацій відбувалося взаємопроникнення різних релігійних систем.

У Китаї буддизм співіснував з конфуціанством і даосизмом. Розквіт буддизму в Китаї припадає на VI — VIII ст. У той час в Китаї було безліч буддійських храмів і монастирів. У багатьох монастирях були бібліотеки. Монастирям належало велика кількість землі, залежних людей. Це викликало невдоволення конфуціанців і імператорів, і в середині IX ст. багато буддійські монастирі були закриті. Однак буддизм в Китаї зберігся і залишався істотною частиною релігійного життя китайців.

Більшість населення Китаю молилися у храмах усіх трьох релігій. Вчення конфуціанства, активно упроваджуваний імператором і чиновниками, сприймалося як необхідні правила поведінки в суспільстві, родині, з підпорядкуванням нижчого до вищого, молодшого старшому. Даосизм з його стародавніми віруваннями в безліч духів, ворожіннями, передбаченнями давав вихід почуттям людини. Буддизм же давав людині надію на порятунок від негараздів життя, на кращу майбутню долю.

У середньовічній Японії сталося своєрідне взаємопроникнення буддизму і синтоїзму. Багато синтоїстські боги стали сприйматися як обличчя Будди, буддійські ченці брали участь у синтоїстських свят. В Японії існувало чимало буддійських сект. Серед самураїв найбільш популярним був дзен-буддизм з його відданістю вчителю (це використовувалося для обгрунтування вірності самурая своєму панові), з ідеєю досягнення просвітлення, пізнання істини без посиленого вивчення релігійної літератури.

Вплив буддизму на культуру азіатських народів було колосальним. Багато храми, монастирі були справжніми шедеврами архітектури, як, наприклад, Золотий храм в Японії, є найбільшою дерев’яною спорудою в світі. Храми прикрашалися скульптурами, фресками, барельєфами. Буддійські монастирі в Середньовіччі були справжніми центрами культури. Там жили і творили вчені, художники, зберігалися і листувалися релігійні тексти, наукові трактати, епічні твори.

Іслам виник на початку VII ст., є наймолодшою з трьох світових релігій. Батьківщина ісламу — Аравійський півострів, засновником цієї релігії був Мухаммед. Процес поширення ісламу серед арабів був безпосередньо пов’язаний з об’єднанням арабських племен в одну державу під керівництвом Мухаммеда. На відміну від буддизму і християнства іслам набув становище державної релігії ще за життя свого засновника.

Незабаром після смерті пророка була складена священна книга мусульман — Коран. Це запис висловів Мухаммеда, які, за його словами, він отримав від Аллаха через посередництво архангела Джебраила. У IX ст. було складено і священне переказ мусульман — Сунна. Сунна являє собою записи усних переказів про вчинки, висловлювання самого Мухаммеда з того чи іншого приводу.

Головний догмат ісламу — віра в одного Бога (Аллаха), всі інші боги — несправжні. Саме ця ідея — необхідність для всіх арабських племен відмовитися від поклоніння безлічі помилкових богів і прийняти істинну віру в Аллаха — використовувалася Мухаммедом і його сподвижниками для об’єднання арабів. При наступних завоюваннях араба – мі-мусульманами інших країн велику роль зіграла й інша ідея — джихаду, тобто священна війна з невірними. Згідно з цим поданням воїни, що полягли у війні за іслам, відразу і назавжди потраплять у рай. Вони будуть позбавлені від страшного суду в кінці світу, на якому Аллах винесе свій остаточний вирок кожній людині. Уявлення про те, що все у світі зумовлено Аллахом, також сприяло успіху завоювань — воїн-мусульманин безстрашно йшов у бій будучи впевненим, що без волі на те Аллаха ні один волос не впаде з його голови.

На величезних територіях, захоплених арабами, серед місцевого населення укоренялся іслам. Спочатку араби не застосовували жорстких заходів проти прихильників інших релігій, особливо проти християн та іудеїв, яких вважали «людьми Писання» (Біблії і Корані було багато спільного). Але були введені економічні санкції проти немусульман — вони зобов’язані були платити особливий подушний податок (джі – зью), крім того, віддавати від однієї до двох третин зібраного врожаю (мусульмани віддавали лише десятину). Цей економічний гніт змушував багатьох людей приймати іслам. Іслам, арабську мову, арабське право були головними чинниками, які об’єднували людей величезного Арабського халіфату і стали основою арабо-ісламської цивілізації.

Світ ісламу аж ніяк не зник з падінням Арабського халіфату. В нових державах, що утворилися на його території, як і раніше, панував іслам. Більш того, світ ісламу значно розширився в результаті турецьких завоювань в Малій Азії і на Балканах, завоювань мусульман в Індії, походів марокканських султанів в Тропічну Африку, торгових контактів мусульманських купців з містами Африканського узбережжя Індійського океану. Світ ісламу і за територією і за кількістю населення в Середньовіччі був набагато більшим, ніж світ християнський. Ворожість між ними виникла ще під час походів арабів на Візантію і в Західну Європу. Ця ворожнеча, особливо загострилася в ході хрестових походів західноєвропейців, коли обидві воюючі сторони зверталися до гасел священної війни проти іновірців, а потім в результаті турецьких завоювань.

На відміну від Західної Європи в ісламських державах нерідким явищем була теократія, коли правитель держави як світський володар своїх підданих був одночасно і їх духовним, релігійним главою. Теократичною було ще арабське держава, яке створив Мухаммед. Світськими государями і одночасно верховними владиками всіх мусульман були халіфи. Близько середини X ст. аббасидські халіфи втратили світську владу, але ще більше трьох століть вони вважалися вищими духовними особами серед мусульман. Захоплення Багдада монголами в 1258 р. і ними вбивство останнього халіфа позбавили ісламський світ свого єдиного духовного глави.

Втім, до цього часу світ ісламу, як і світ християнський, не був єдиним. Найбільший розкол в ісламі відбувся після середини VII ст. Ортодоксального ісламу (сунізм) відтепер протистояв шиїзм. Шиїти не визнавали своїми повелителями халіфів. Вони вважали, що халіфами можуть бути лише нащадки двоюрідного брата пророка Мухаммеда Алі, четвертого за рахунком халіфа, вбитого в результаті замаху. Шиїти визнавали в якості владик своїх релігійних лідерів — імамів. Вони відкинули визнану більшістю мусульман Сунну, вважаючи персону Алі не менш важливою для ісламу, ніж Мухаммеда. Протягом Середньовіччя шиїти піддавалися гонінням, під прапором шиїзму нерідко спалахували народні повстання з ідеями соціальної рівності.

Іслам глибоко проник у свідомість і побут його прихильників. Мусульмани вірили, що все в світі відбувається з волі Аллаха. Суд в ісламських країнах відбувався за нормами шаріату — зведення релігійних і юридичних правил, заснованих на положеннях Корану і Сунни. Для кожного мусульманина була обов’язкова щоденна п’ятиразова молитва, раз в рік протягом місяця — пост із забороною є в денний час. Строго регламентувалася навіть те, що можна вживати в їжу і пити. Заборонялося, наприклад, їсти свинину й пити вино.

Іслам не заохочував зображень живих істот. В середньовічному ісламському мистецтві ми рідко зустрічаємо зображення людей і тварин. Зате особливою досконалістю відрізнялися орнаменти, архітектурні споруди, з яких особливою витонченістю виділялися мечеті. Мечеті були не тільки місцем для молитов і проповідей, але й місцем масових зборів жителів, на яких обговорювалися і вирішувалися їхні нагальні справи. Існували При мечетях і школи.

Loading..

ПОДІЛИТИСЯ: