Реформи в Китаї

Незважаючи на успіхи реформ в КНР, їх наслідки були суперечливі. Багато людей жили в бідності, збільшувалася соціальне розшарування, процвітала корупція, нечувано росли ціни. Бюрократія зберігала всю повноту влади.
Інтелігенція і частина партійних кадрів стали вимагати демократизації країни. Посилилася критика маоїзму. У творах таких письменників, як Фен Цзіцай, викривалися злочини організаторів «культурної революції», до якої призвела політика КПК. Наприкінці 1986 по Китаю прокотилася хвиля студентських демонстрацій під гаслами «Без демократії немає реформ». Відбувалися зіткнення студентів з поліцією. Демократичної інтелігенції протегував Генеральний секретар ЦК КПК Ху Яобан. У січні 1987 року він був відправлений у відставку, партію очолив інший висуванець Ден Сяопіна – Чжао Цзиян.
У квітні 1989 р опальний Ху Яобан помер. Демонстрації в пам’ять про нього переросли в масові маніфестації студентів та інтелігенції. У травні 1989 р на центральній площі Пекіна Тяньаньмень студенти побудували ціле наметове місто, в якому агітували за демократію. До студентів стали приєднуватися робітники в Шанхаї та інших містах. Демократичний рух негласно підтримував Чжао Цзиян.

У ніч з 3 на 4 червня 1989 війська атакували наметове місто, в якому знаходилися тисячі студентів. Молодь вчинила опір, і війська відкрили вогонь по натовпу. Загинули сотні людей, тисячі – заарештовані, деякі потім були страчені. Чжао Цзиян був звинувачений у потуранні бунтівникам і замінений консерватором Цзян Цземінем.
Але розгром опозиції не привів до подолання кризи реформ. Державний сектор в Китаї був раніше неефективний, зберігалися високі темпи зростання цін, корупція в середовищі чиновників.
Наприкінці XX в. Китай зумів подолати кризу і досягти високих темпів зростання економіки, посівши перше місце в світі за обсягом промислового виробництва. У 2003 р КНР очолило нове покоління керівників на чолі з Ху Цзіньтао.

Посилання на основну публікацію