Реформи і революції в сучасному світі

Сучасний світ, так само як і в ХХ столітті переживає як реформи, так і революції. За своїм характером, політика і політичні процеси практично не змінилися, але вони стали жорсткішими. Також сьогодні простежується невтішна тенденція – в переважній більшості країн революційний шлях розвитку частіше стає переважаючим над еволюційним, реформістським шляхом розвитку. «Молоді» демократичні країни, які стали такими після краху світової соціалістичної системи, стикаються зі значними проблемами і труднощами, які багато громадяни хочуть вирішити «одним махом». Про реформи і революції в сучасному світі, про процеси, які сьогодні відбуваються на міжнародній арені, піде мова на цьому уроці.

 Передісторія

 До початку XXI століття кількість соціальних, економічних і політичних суперечностей у світі не тільки не зменшилося в порівнянні з попереднім століттям, але і зросла, породжуючи безліч проблем різного характеру. Спроби їх вирішити і зараз періодично ставлять ті чи інші держави і суспільства перед вибором між реформами і революцією.

 

Події

 Кольорові революції:

  •  Листопад 2003 р. – «революція троянд» у Грузії, приводом для якої стала фальсифікація на виборах у парламент. Підсумком революції стала повна зміна уряду.
  •  Листопад 2004 – січень 2005 р. – «помаранчева революція» в Україні. Причина, як і у випадку з Грузією, полягало у фальсифікації на виборах (президентських). Під тиском масових заворушень були проведені нові вибори, на яких переміг опозиційний кандидат Віктор Ющенко.
  •  Лютий – квітень 2005 р. – «тюльпанова революція» в Киргизії: в результаті заворушень через результатів парламентських виборів відбулася зміна уряду. Пост президента у ході дострокових виборів отримав опозиційний політик Курманбек Бакієв.
  •  Квітень 2010 р. – «динна революція» в Киргизстані закінчилася відстороненням від влади уряду Курманбека Бакієва, який прийшов до влади в ході «тюльпанової революції».
  •  Листопад 2013 – лютий 2014 рр. – «революція гідності» в Україні, масові демонстрації прихильників євроінтеграції України переросли у збройні сутички з внутрішніми військами, які закінчилися зміною влади в країні.

 Арабська весна:

 Грудень 2010 р. і до сьогоднішнього дня в ряді країн – у кінці 2010 року більш ніж у 10 арабських країнах почалися демонстрації та масові заворушення, в деяких ситуаціях закінчилися зміною політичних режимів (наприклад, в Тунісі і Єгипті). В інших державах уряд пішов на поступки і почав проводити реформи (Оман, Алжир, Йорданія). Де-то всі акції протесту були придушені (Саудівська Аравія, Бахрейн), а де-то переросли в громадянські війни, які тривають досі (Сирія, Лівія, Ємен).

 Реформи

  •  Березень 2005 р. – конституційна реформа в Великобританії, за підсумками якої був утворений Верховний суд Великобританії, здатний блокувати рішення парламенту, якщо вони суперечать Європейській конвенції про захист прав людини.
  •  Липень 2006 р. – реформа федеративної системи у ФРН, дала широку автономію регіонів у сферах освіти, оподаткування і земельного законодавства.
  •  Липень 2008 р. – конституційна реформа у Франції, спрямована на зміцнення влади парламенту і ускладнення прийняття нових членів до складу Євросоюзу.
  •  Квітень 2011 – січень 2012 р. – ухвалення нової конституції Угорщини, яка відрізняється своєю консервативністю (порівняно з попередньою), що викликало хвилю протестів і демонстрацій, спонукали уряд внести ряд поправок до конституції.

 

Висновок

 Як показали останні роки, найбільш розвинені країни світу здатні вирішити свої внутрішні проблеми шляхом реформ політичної системи, що дозволило їм уникнути масових потрясінь та негативних наслідків від них. У той же час країни, що розвиваються, і деякі держави пострадянського простору періодично стрясають масові хвилювання, що нерідко переростають у революції, які знову ж таки далеко не завжди допомагають усунути соціальні і політичні проблеми, а іноді тільки породжують нові.

 Конспект

 На початку XXI століття людство зіткнулося з безліччю невирішених проблем, що дісталися йому з ХХ століття. Шлях реформ або шлях революції – це корінне питання в сьогоднішньому суспільстві. Варто відзначити певну тенденцію – у так званих «розвинених» країнах (у першу чергу, це країни Західної Європи і США) уряду і населення цих країн воліють поступовий, еволюційний розвиток. Вони більше схиляються до реформ, ніж до революції. Багато в чому це пояснюється тими постійними військовими конфліктами, які переживали ці країни (особливо Європа) за всю свою багатовікову історію і генетичною пам’яттю про тих багатомільйонні жертви, які з’являлися в ході таких конфліктів. З іншого боку, достатня фінансова і матеріальна забезпеченість, впевненість у завтрашньому дні роблять революцію практично неможливою. Високий рівень життя – це ще одна причина відмови від революційних потрясінь (Рис. 1).

У країнах же, де ситуація відрізняється від вищеописаної, простежуються зворотні тенденції. Низький рівень добробуту, бідність, злидні або відсутність будь-яких елементарних життєво необхідних речей дуже добре живлять революційні ідеї. Так, в африканських країнах, де рівень життя дуже низький, а голод і хвороби сильно поширені, ідеї революції дуже популярні і затребувані. Саме із-за такого стану речей, в Центральній Африці постійно відбуваються військові і цивільні перевороти. 

У країнах, які ще недавно перебували у світовій соціалістичній системі, також відбуваються досить суперечливі процеси, нашаровані ще й на зовнішню політику. Так, з початку століття, на пострадянському просторі, в країнах СНД, прокотилися т. н. «кольорові революції». У 2001 році – у Грузії («Революція троянд»), в 2004 році – на Україні («Помаранчева революція») (Рис. 2), в 2005 році – в Киргизії («Революція Тюльпанів»), мітинги і ходи в Молдавії, Білорусії і в самій Росії. За всіма цими революціями стоїть велика зовнішня політика і геополітична стратегія. Але чому вони стали можливими? Досить бідна життя в цих країнах, соціальна незахищеність, розчарування в останніх 20 років незалежного життя та ін., є хорошим матеріалом» дл революціонерів та осіб, які хочуть змінити існуючий лад насильницьким шляхом.

 Ще однією стороною сьогоднішніх змін є ісламісти. Іслам як одна з світових релігій в останні 20 років став впевнено заявляти про себе. Але все було б добре, якщо не з’являлися люди, що ставлять Іслам вище інших релігій. Достатня бідність арабського населення і всі ті біди, про яких було сказано вище, накладаються ще й на релігійний фактор. Ісламісти стають терористами, звинувачуючи весь західний світ і всю християнську цивілізацію в тих лихах, які доводиться переживати ісламського світу

ПОДІЛИТИСЯ: