Реформація в країнах Європи

Реформація, почавшись в Німеччині, швидко поширилася в європейських країнах. Її прихильників стали називати протестантами (від лат. protectans — що заперечує, незгідний).

Реформація в Швейцарії. Центром реформаційного руху Швейцарії став Цюріх, де почав свої проповіді прихильник Лютера священик Ульріх Цвінглі (1484 — 1531), не визнавав церковну ієрархію, індульгенцію, поклоніння іконам. Після його смерті в сутичках з католиками Реформацію очолив француз Жан Кальвін (1509 — 1564), вимушений покинути Францію через переслідувань. Центр Реформації перемістився в Женеву, де влаштувався Кальвін. Він виклав свої погляди у творі «Настанова в християнській пере», основним змістом якого стала ідея про передвизначення. Бог призначив одних людей до спасіння, інших — до погибелі, одним уготований рай, іншим — пекло. Ніхто з мешканців не знає про це, але, ведучи добродійне життя, людина може сподіватися на порятунок. Вірною ознакою обраності людини при цьому є його успіх в земних справах. Найважливішим правилом проголошувалося повагу до власності як дару божого, яку слід примножувати. Хто не проявляє працьовитості й ощадливості, той впадає в гріх.

Кальвінізм виявився привабливим для буржуазних верств, так як досягнення успіху в житті, збагачення оголошувалися богоугодною справою, а походження та станові привілеї втрачали значення. Протестантизм у формі кальвінізму порівняно швидко утвердився в Швейцарії.

Реформація в Англії. Реформацію в Англії здійснював король за підтримки дворян і буржуазії, які сподівалися заволодіти церковними землями і майном. Приводом до реформи церкви послужив відмову папи римського дозволити розвод короля Генріха VIII з його першою дружиною, родичкою Карла V. У 1534 р. англійський парламент оголосив про непокору Риму і проголосив короля главою церкви. На основі парламентських актів 1536 і 1539 р. закривалися всі монастирі, а їх власність конфисковывалась і пускалася в продаж. Реформа проводилася насильницькими методами, за заперечення принципів нової церкви покладалася страта. Наприклад, був страчений державний діяч і вчений Томас Мор, не прийняв Реформацію. Спроби відновити католицтво не увінчалися успіхом. В Англії утвердилася англіканство — помірний плин у протестантизмі, яким визнано Священне писання джерелом віри. Церква ставала національної, скасовувалися індульгенції, відкидалося шанування ікон і мощів, зменшувалося число свят, богослужіння стало вестися англійською мовою. Духівництво зобов’язувалося пропагувати серед парафіян ідею про повному їхньому підпорядкуванні королю і неприпустимість заколотів.

Реформація в Скандинавських країнах. Реформація в Швеції і Данії знайшла підтримку з боку королівської влади і була проведена в основному в першій половині XVI ст.

У Фінляндії, Норвегії, Ісландії Реформація проходила складно, так як з’єднувалася з зміцненням чужоземної королівської влади. Реформація тут завершилася наприкінці XVI ст. «зверху». Главою церкви, в якій утвердилися євангелічно-лютеранські принципи, став король.

Реформація у Франції. Вже в 20-х роках XVI ст. серед буржуазії і ремісничого населення південно-заходу Франції стали популярні погляди Лютера.

Королівська влада спочатку займала позицію віротерпимості, але по мірі зростання активності прихильників Реформації вдалася до репресій. Була заснована «Вогняна палата», яка винесла близько 500 обвинувальних вироків «єретиків». Проте Реформація продовжувала поширюватися, до неї приєдналася частина дворянства, яка сподівалася на секуляризацію церковних земель. Лютеранство стало витіснятися кальвинизмом, не виключає боротьби проти тиранії. Кальвіністів стали називати гугенотами. З 1560 р. почалися відкриті зіткнення католиків і гугенотів, які переросли в релігійні війни. Вони тривали 30 років. Релігійні війни у Франції були втягнуті англійці, допомагали гугенотів, і іспанці, які підтримують католиків.

У 1570 р. між королем і представниками реформаційного руху був підписаний мир, за яким допускалося кальвіністське богослужіння. Проте вже незабаром почався новий наступ на гугенотів. Одним з найстрашніших подій цих воєн стала Варфоломіївська ніч.

На день Святого Варфоломія з метою примирення ворогуючих сторін була призначена весілля лідера гугенотів Генріха Наваррського з сестрою короля Маргаритою Валуа. Була запрошена гугенотская аристократія південних районів. Католики вирішили використати цю подію для розправи зі своїми супротивниками. Вони позначили будинку, де зупинилися гості, і в ніч з 23 на 24 серпня 1572 р. влаштували різанину. Багато були вбиті в ліжках. Розправа з гугенотами тривала три дні, вбивства перекинулися в інші міста, загинули не менше 30 тис. чоловік. Війна поновилася з новою силою.

На початку 90-х рр. селянство, змучене пограбуванням солдатів і податками влади, прийшло в рух під кличем «На гризунів!». Повстання кроканов охопило до 40 тис. селян і змусило дворянство і заможну частину буржуазії об’єднатися навколо королівської влади, піти на припинення гугенотських війн з метою придушення повсталих селян. Генріх Наваррський, щоб примирити ворогуючі сторони, пішов на компроміс, прийняв католицтво. Тільки після цього йому відкрилися ворота Парижа.

Йому приписують слова: «Париж вартий меси» (меса — католицька церковна служба). Генріх Наваррський був проголошений королем Франції і поклав початок династії Бурбонів.

У 1598 р. був виданий Нантський едикт — закон про віротерпимість. Він оголосив католицтво офіційною релігією, але зберіг за гугенотами право свободи віросповідання та однакові з католиками права на заняття державних посад. Це був перший у Європі закон про свободу віри. Релігійні війни принесли французам багато страждань і поневірянь, які змусили вчитися жити в злагоді незалежно від релігії.

Контрреформація. Успіхи реформаційних рухів змусили католицьку церкву і підтримали її феодальні сили реорганізуватися і повести боротьбу проти Реформації. Наступальним знаряддям в їх руках став заснований іспанським дворянином Ігнатієм Лайолой Орден єзуїтів. Головним напрямком у діяльності єзуїтів стало проникнення в усі шари суспільства, особливо у правлячі з метою підпорядкування їх волі і цілям Ордена і католицької церкви, виховання молоді у дусі ортодоксального католицизму, проведення політики римських пап і боротьби з єресями.

Тридентський собор католицької церкви, що засідав з 1545 по 1563 р., піддав анафемі всі твори і вчення протестантів, підтвердив верховенство папи над єпископатом, світськими властями, визнав його авторитет у справах віри, відкинув всі спроби внести зміни в догмати і організацію католицької церкви.

Loading..

ПОДІЛИТИСЯ: