Раннє римське суспільство і держава

Місто Рим, на базі якого сформувалося римська держава, що виникла шляхом злиття (від грец. synoikismos — об’єднання) кількох племінних поселень, серед яких давні автори згадують латинян і сабиян. Ці та інші індоєвропейські племена мігрували в кінці 2-го тис. до н.е. із Центральної Європи на Апенніни, носили загальну назву «італіки». Серед італіків були і латини, що осіли в долині, розташованій по берегах Тибру. Ця область стала називатися Лацием, а мова її жителів — латинським. Спільне походження італіків зумовило подібні елементи в їх мові, релігійних віруваннях і способі життя. Це призвело до досить швидкого і повного злиття переселенців в єдиний народ («давні римляни»), спільною мовою якого і стала латина.

Крім італіків на північно-заході Італії розселилися на початку 1-го тис. до н.е. етруски, що мігрували сюди з території Малої Азії (сучасна Туреччина). На півдні Апеннінського півострова і на сусідньому острові Сицилія виникли численні колонії греків, чому регіон отримав назву «Велика Греція». Ці племена мали величезний вплив на формування давньоримської цивілізації та її культури. У етрусків римляни запозичили знаки царської влади-скіпетр з фігурою орла, корону і сидіння з слонової кістки), архітектуру круглих храмів з облицюванням, багато релігійні обряди і ритуали (у тому числі бої полонених рабів при похованні етруської знаті і ворожіння по атмосферних явищ і нутрощів жертовних тварин). Що стосується греків, то їх боги разом з міфами про них були цілком запозичені римською релігією.

Згідно з переказами, в Римі правили сім царів, хоча сучасна наука вважає деяких з них легендарними особистостями. Римський цар — полководець, суддя та головний жрець міста. Царя обирав народ, а затверджував сенат — рада старійшин (від лат. senex — старий). Члени сенату називалися батьками, а їх нащадки — патриціями (від лат. pater — батько). Патриції були римської родової знаттю, якій протистояли плебеї, прості люди Стародавнього Риму. Патриції і плебеї характеризуються як раннеримские стани, які володіли особливими правами і мали зовнішні відзнаки. Із-за заборони міжстанових шлюбів сталося замикання патриціату в привілейовану аристократичну групу. Тільки патриції могли бути жерцями, тільки вони знали казуїстику судочинства.

Довільно тлумачачи норми звичайного права, здійснюючи ауспиции (ворожіння за спостереженнями за польотом і криків птахів, атмосферних явищ), без яких в Римі не починалися навіть народні збори, патриції встановили своє політичне панування. Сильні були й економічні позиції патриціату, представники якого, користуючись своєю владою, окупували землю з громадського фонду (від лат. ager publicus). Особисто вільні, але неповноправні плебеї мали невеликі присадибні ділянки, їм було заборонено орендувати громадську землю. А оскільки економіка Риму, як і багатьох інших держав давнину носила аграрний характер, земельне питання загострював соціальні протиріччя в раннеримском суспільстві. Інтенсивний розвиток економіки і торгівлі призводило до збагачення частини плебеїв, зайнятих якою-небудь дохідною справою. Основна ж маса плебеїв нищала і розорялась, потрапляючи в боргову кабалу. Причинами цього були часті війни, неврожаї, падіж худоби, стихійні лиха та епідемії. Тому основною вимогою найбіднішої частини плебсу була ліквідація боргової кабали. Багаті плебеї ж хотіли отримати доступ до вищої влади і жреческим посадам. Всі плебеї вимагали запису законів та здачі в оренду земель з громадського фонду не тільки патриціям, але і плебеям.

Римський цар-законодавець VI ст. до н. е. Сервій Туллій запровадив в Римі ценз, тобто перепис населення та оцінку його майна. Ценз ділив все населення царського Риму — патриціїв і плебеїв — на п’ять майнових розрядів. З представників цих розрядів формувалося певну кількість військових одиниць — сотень або центурій (від лат. centuria, від centum — сто). Всього Сервій Туллій створив 193 центурії, причому 98 з них виставляли найбагатші громадяни вищих майнових розрядів. Центурії були одночасно і складовими частинами народного зібрання, його голосуючими одиницями. Оскільки кожна центурія мала один голос, багаті римляни визначали результат голосування в центуріатних зборах, або коміціях. Знати була вище за інших і в армії, де її представники воював у кінноті або в пішому строю, але у важких гоплитских обладунках, добре захищали воїна. Реформи Сервія Туллія послабили вплив давньої родової знаті: ценз, оцінювала реальне майнове становище людини, давав можливість незнатним, але розбагатілим людям переходити в більш високий майновий розряд.

В царський період у Римі відбулося повне відокремлення ремесла від сільського господарства. Археологічні знахідки свідчать про розвиток гончарної справи, прядіння, ткацтва та металообробки. Розвиток землеробства, скотарства і ремесла створило передумови для виникнення регулярного внутрішнього обміну. Про розвиток внутрішньої торгівлі свідчить існування в римському календарі спеціальних базарних днів. Це був дев’ятий день кожного місяця, коли жителі сільських околиць могли приходити в місто для торгівлі. Вже в епоху ранньої республіки з’явилася монета — мідна (асс) та срібна (денарій), хоча господарство в цей час мала натуральний характер.

В Римі при перших царях розгорнулося активне будівництво. Були споруджені оборонні стіни навколо міста, гавань Остія біля гирла Тібру, будівлі для засідання сенату — курія. Етруські майстри побудували в Римі систему підземних стічних каналів, облицьованих каменем і впадавших в центральну артерію — Велику клоаку. Рим був аграрною державою і тут дуже високо цінувався хліборобська праця. Існувало правило, згідно з яким будь-який громадянин міг займати покинутий ділянку. Його власником він ставав після дворічного строку користування (так звана трудова власність). Це правило не поширювалося, однак, на іноземців. Всі землі ділились на державні і приватні. Державні землі (ager publicus) здавалися в оренду приватним особам, причому найбідніші громадяни звільнялися від податків. Поступово орендарі перетворювалися у фактичних власників землі, хоча верховна власність держави продовжувала зберігатися. Італія, як і Греція, була до Пунічних воєн країною дрібного і середнього землеволодіння.

...
ПОДІЛИТИСЯ: